Верховний Суд вказав, що є прихованою формою відмови у видачі документа дозвільного характеру

Безпідставне та протиправне відтермінування суб’єктом владних повноважень прийняття рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру, особливо у випадку, за якого такий документ уже виданий, але дія його завершується (рішення суб’єкта владних повноважень стосується виключно продовження терміну дії дозволу) є прихованою формою відмови у видачі такого документа і прямо суперечить принципу правової визначеності, на забезпечення якого законом саме і встановлені темпоральні обмеження у прийнятті рішень державою в особі її уповноважених органів.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, який, на переконання позивача, протиправно прийняв рішення про продовження терміну розгляду його заяви, оскільки Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» таке право дозвільного органу не передбачено. 
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки Департамент протягом встановленого законом десятиденного строку не прийняв рішення про продовження/відмову у продовженні строку дії дозволів, є достатні підстави для покладення на відповідача обов’язку оформити позивачеві продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами та видати оновлені продовжені дозволи, оскільки це найефективніший спосіб захисту інтересів позивача у спірних правовідносинах.

Департамент оскаржив ці рішення в касаційному порядку. 

Верховний Суд, проаналізувавши правові норми, що регулюють спірні правовідносини в зазначеній справі, дійшов висновку, що робочий орган може за результатами розгляду заяви прийняти одне з двох рішень: про продовження строку дії дозволів або про відмову в такому продовженні. Можливість вчинення інших дій або прийняття рішень за результатами розгляду заяви рекламорозповсюджувача про продовження строку дії дозволів законодавством не передбачена. При цьому рішення про продовження строку дії дозволу або відмову у його продовженні робочий орган зобов’язаний прийняти протягом 10 робочих днів; право відступати від встановленого строку розгляду заяви рекламорозповсюджувача та продовжувати його Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067, або Правилами розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, затвердженими рішенням виконавчого комітету від 21 травня 2010 року № 569, не передбачено.
Крім цього, колегія суддів спростувала доводи відповідача про те, що суди попередніх інстанцій, зобов’язавши Департамент продовжити дію дозволу Товариству, безпідставно втрутились у дискреційні повноваження відповідача. Верховний Суд зазначив, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, він не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

У процесі розгляду справи в судах попередніх інстанцій відповідач не довів з посиланням на конкретні докази наявності підстав для відмови у продовженні дії дозволів Товариству. Отже, Верховний Суд залишив рішення судів першої і апеляційної інстанції в цій частині без змін.

Постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17 –http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77248296.