Судовий збір не слід сплачувати при оскарженні додаткового судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат або встановлено порядок виконання судового рішення, тобто вирішення тих питань, які не пов’язані з вимогами адміністративного позову, але в обов’язковому порядку мають бути вирішені судом.

Про це зазначила об’єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши в касаційному порядку справу за позовом ТОВ до ГУ ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Суть спору полягає в тому, що додатковим рішенням суду першої інстанції з ГУ ДФС у Житомирській області стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ витрати на професійну правничу допомогу. На зазначене додаткове рішення було подано апеляційну скаргу, яку суд апеляційної інстанції повернув у зв’язку з несплатою судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, ГУ ДФС у Житомирській області звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просило це рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, що Законом України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення, розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на додаткове рішення не визначено. Отже, заявник запевняє, що правомірно не сплатив судовий збір за подання/розгляд заяви про винесення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ГУ ДФС у Житомирській області з огляду на таке.

Правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у Законі України «Про судовий збір».

У Законі України «Про судовий збір» визначено як загальний перелік об’єктів справляння судового збору, так і процесуальні документи, за подання яких до суду збір не сплачується (ст. 3 Закону). Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 3 цього Закону судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення.

Водночас у наведеному переліку не визначено, що судовий збір не сплачується і за подання апеляційної чи касаційної скарги на додаткове судове рішення.

Аналізуючи вказані норми, Суд дійшов висновку, що такий підхід законодавця зумовлений тим, що ухваленню судового рішення за позовною заявою або заявою процесуального характеру передує стадія відкриття відповідного провадження, на якій суд зобов’язаний перевірити повноту сплати судового збору відповідно до вимог закону залежно від обсягу та характеру вимог та/або ціни позову.

Верховний Суд зазначив, що при апеляційному та касаційному оскарженні додаткового судового рішення, ухваленого відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення, судовий збір підлягає сплаті з огляду на те, що він був сплачений у суді першої інстанції при поданні позовної заяви. Тобто при розрахунку розміру судового збору, що підлягав сплаті під час подання позовної заяви, були враховані ті позовні вимоги, що не були розглянуті судом при вирішенні справи і що зумовило звернення із заявою про ухвалення додаткового судового рішення. В такому разі можна вирахувати розмір судового збору за подання апеляційної чи касаційної скарги, враховуючи розмір судового збору, що підлягав сплаті за ту частину позовних вимог, що не була розглянута судом першої інстанції під час вирішення справи.

При апеляційному та касаційному оскарженні додаткових судових рішень, ухвалених відповідно до пунктів 2–3 ч. 1 ст. 252 КАС України, а саме: при ухваленні рішень, в яких суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення, або судом не вирішено питання про судові витрати, судовий збір не сплачується, оскільки розмір судового збору при поданні позову не залежить від того, який спосіб виконання судового рішення, у разі задоволення позовної вимоги по суті спору, просить обрати позивач, або від вимоги щодо розміру та порядку розподілу судових витрат. Вказані питання не є самостійними позовними вимогами в розумінні КАС України і не входять до ціни позову, тому не підлягають оплаті окремо при зверненні до суду із позовом або відповідною заявою, передбаченою процесуальним законодавством, тобто не є об'єктом справляння судового збору.

Отже, при розгляді касаційної скарги ГУ ДФС у Житомирській області Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги про розподіл судових витрат не належать до позовних і не впливають на розмір ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а також з огляду на те, що розмір судового збору за подання скарги на рішення суду залежить від суми судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (крім оскарження ухвали суду з процесуальних питань), підстави вимагати сплати судового збору за подання апеляційної або касаційної скарги на додаткове рішення (додаткову постанову) суду щодо розподілу судових витрат немає.

Постанова Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 (адміністративне провадження № К/9901/21650/19) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/86504840.