Факт випуску з навчального закладу дитини, позбавленої батьківського піклування, є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, встановлених законом, незалежно від того, чи продовжує така дитина навчання в іншому навчальному закладі, чи працевлаштувалася.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, переглянувши в касаційному порядку справу за позовом виконувача обов’язків керівника місцевої прокуратури в інтересах неповнолітньої особи, позбавленої батьківського піклування, до обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою про стягнення одноразової грошової допомоги.

Суть спору полягає в тому, що неповнолітній особі, позбавленій батьківського піклування, навчальний заклад виплатив допомогу як дитині-сироті у розмірі 300 грн 00 коп. Вона становила грошову компенсацію випускникові вартості комплекту нового одягу і взуття на суму не менш як 12 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (204 грн 00 коп.) та грошову допомогу випускникові при вступі на навчання до професійно-технічних та вищих навчальних закладів (96 грн 00 коп.). Водночас, вважаючи, що розмір такої допомоги має бути не меншим шести прожиткових мінімумів, виконувач обов’язків прокурора звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідач, заперечуючи проти вимог адміністративного позову, послався на те, що Кабінет Міністрів України встановив можливість отримання одноразової грошової допомоги в розмірі шести прожиткових мінімумів дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування, що перебувають під опікою, лише у випадку їх подальшого працевлаштування після закінчення загальноосвітньої школи, відповідно до п. 13 постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 року № 226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Суди першої та апеляційної інстанцій адміністративний позов задовольнили з огляду на те, що в законодавстві встановлено обов’язок з виплати грошової допомоги усім випускникам навчальних закладів, без розмежування їх на окремі категорії (на тих, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі, тих, хто працевлаштувався, та інших).

Верховний Суд погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд також урахував, що розмір одноразової грошової допомоги, визначений ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», є більшим за розмір, встановлений п. 13 постанови КМУ № 226. При цьому відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» закони України та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

На цій підставі Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого під час визначення умов виплати та розміру одноразової грошової допомоги дітям – випускникам навчальних закладів, позбавленим батьківського піклування, необхідно керуватися вимогами ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», яка встановлює обов’язок з виплати грошової допомоги усім таким випускникам навчальних закладів, не розмежовуючи їх на окремі категорії (на тих, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі, на тих, хто працевлаштувався, та інших).

Постанова Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 303/5848/16-а (адміністративне провадження № К/9901/38408/18) – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/89459806.