Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди з банку, який зарахував у рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит частину коштів лише через понад рік і три місяці з моменту їх сплати.  

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував судові рішення першої та апеляційної інстанцій і частково задовольнив позов, стягнув із банку на користь позивачів збитки з огляду на таке.

29 листопада 2012 року позивачка сплатила банку 36 774,50 грн, але він зарахував у рахунок погашення заборгованості лише 15 тис. грн. Тому позичальниця звернулася до суду, і тільки після його зобов’язання на підставі преюдиційного рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 4 лютого 2014 року, і навіть не добровільно, банк у березні 2014 року зарахував у рахунок погашення боргу позивачки решту внесених нею коштів у розмірі 21 774,50 грн.

Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що протягом певного періоду часу банк безпідставно користувався сумою грошових коштів у розмірі 21 774,50 грн, які належать позичальниці, при повному погашенні кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 1068 ЦК України банк зобов’язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Згідно зі ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 цього Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, Верховний Суд застосував положення ч. 2 ст. 625 ЦК України та стягнув із банку суму за прострочення виконання грошового зобов’язання. 

Постанова Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 666/6436/15-ц (провадження № 61-39955св18) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/90202449.