Про особливості захисту у сфері спільної власності розповів суддя Верховного Суду Про особливості захисту у сфері спільної власності розповів суддя Верховного Суду

Часто учасники у спорах про поділ майна подружжя намагаються спростувати презумпцію спільності майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання позики, в яких указано, що кошти передаються на придбання певного конкретного майна. Таке використання договору позики є недобросовісним і неприпустимим. На це звернув увагу суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат на вебінарі «Специфіка захисту в сфері спільної власності».

Відповідна позиція міститься в постанові КЦС ВС від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17, яку проаналізував доповідач. Також він розповів про постанову ОП КЦС ВС від 7 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19. У цій справі особа просила визнати право власності на спільне майно подружжя та зняти арешт з автомобіля. Суд вказав, що автомобіль є неподільною річчю. Нерозумним було б допускати можливість для одного зі співвласників у спільній сумісній власності вимагати зняття арешту з неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника у спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.

Василь Крат акцентував на особливостях спільної часткової власності та навів постанову КЦС ВС від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц. Суд вказав, що спільній частковій власності притаманні: а) множинність суб'єктів (наприклад, один будинок – два співвласники); б) єдність об'єкта (декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна). Об'єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка в майні. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Такий підхід підтримала й Об’єднана палата КЦС ВС у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц, зробивши висновок, що частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об’єктом цивільних прав.

Доповідач звернув увагу на постанову від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17, в якій КЦС ВС виснував, що позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка, які саме об’єкти в натурі відповідають частці у праві спільної часткової власності.

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою – у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (постанова КЦС ВС від 22 січня 2020 року у справі № 243/6275/16-ц).

Василь Крат наголосив, що в українському приватному праві існує загальне правило про те, що спільна власність є частковою. А спільна сумісна власність виникає лише тоді, коли про це є вказівка в договорі або законі.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 243/6275/16-ц КЦС ВС вказав, що коли спадкодавець склав заповіт і в ньому не зазначив частки спадкоємців, то вони вважаються рівними. За відсутності заповіту частки кожного спадкоємця визнаються рівними. При поділі спадщини застосовуються правила, передбачені в гл. 26 ЦК України, які регулюють відносини спільної часткової власності. Якщо згоди про поділ спадщини досягти не вдалося, то поділ провадиться в судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному зі спадкоємців за законом або за заповітом.  

Також суддя порушив питання захисту переважних прав співвласника на частку. У постанові КЦС ВС від 17 травня 2022 року у справі № 520/2224/19-ц зроблено висновок, що у разі відчуження частки спільної часткової власності шляхом укладення договору міни, дарування, ренти, довічного утримання, спадкового договору або складання заповіту, а також у випадку внесення вкладу до статутного капіталу переважне право інших співвласників на придбання такої частки не існує.

Василь Крат навів нещодавно ухвалену постанову КЦС ВС від 31 травня 2023 року у справі № 169/740/20. Суд зазначив, що недопустимим є поєднання конструкції позову про припинення права на частку (ст. 365 ЦК України) та визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України) одночасно. В особи, яка подає позов про припинення права на частку, немає суб’єктивного права, яке не визнається або оспорюється. Рішення суду буде лише підставою для правонабуття. У разі відсутності суб’єктивного права власності неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що було б передумовою для визнання права.

Розповідаючи про спільну сумісну власність, Василь Крат зауважив, що нещодавно КЦС ВС постановив окрему ухвалу від 15 березня 2023 року у справі № 688/4803/18. Суд поінформував Міністерство юстиції України про невідповідність норми Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нормам СК України. При укладенні правочину щодо спільного сумісного майна одним із подружжя вимагається згода іншого з подружжя, нотаріально засвідчена. 

Доповідач приділив увагу питанню про спільну сумісну власність на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою. У постанові КЦС ВС від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17 зроблено висновок, що правила, передбачені для позовної давності для поділу майна подружжя, поширюються і на випадки поділу майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі. Законодавець розмежував випадки для подружжя, коли позовна давність застосовується (після розірвання шлюбу) та коли не застосовується (коли шлюб не розірвано). Такий же критерій має бути і щодо позовної давності для поділу майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Тобто позовна давність не застосовується, коли жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі. І, навпаки, позовна давність застосовується, якщо жінка та чоловік припиняють проживати однією сім’єю.