Верховний Суд опублікував огляд практики ЄСПЛ за травень 2023 року

Верховний Суд підготував огляд практики Європейського суду з прав людини за рішеннями, ухваленими впродовж травня 2023 року – https://rb.gy/8sum0.

Упродовж цього періоду ЄСПЛ, серед іншого, постановив рішення у складі Великої Палати у справі SANCHEZ v. France, надавши оцінку питанню відповідальності окремих власників облікових записів у соціальних мережах за коментарі, опубліковані іншими особами на їхніх сторінках, яке не було до цього предметом розгляду державами – учасницями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Обставини цієї справи стосувалися покладення відповідальності за розпалювання ворожнечі проти осіб мусульманського віросповідання на заявника – політика – через те, що він вчасно не видалив явно протиправні коментарі інших авторів на своїй публічно доступній сторінці в соціальній мережі «Фейсбук», використовуваній під час його передвиборчої кампанії.

Велика Палата ЄСПЛ, розглянувши зазначену справу, погодилась із висновком Палати в рішенні від 2 вересня 2021 року про відсутність порушення прав заявника за п. 2 ст. 10 Конвенції.

Справа SHIPS WASTE OIL COLLECTOR B.V. v. The Netherlands, розглянута ЄСПЛ у світлі ст. 8 Конвенції, стосувалася законності передачі та подальшого використання даних щодо компанії-заявника, отриманих правоохоронним органом у процесі розслідування діяльності іншої компанії, а саме санкціонованого прослуховування телефонних розмов її працівників, Управлінню з питань конкуренції Нідерландів.

Дослідивши, зокрема, національне законодавство держави – учасниці Конвенції, ЄСПЛ дійшов висновку про законність та передбачуваність втручання у право компанії-заявника, захищене ст. 8 Конвенції, а також наявність адекватних гарантій, які його супроводжували.

Питання ефективності засобу правового захисту, право на який закріплене ст. 13 Конвенції, було проаналізовано ЄСПЛ у справі PANJU v. Belgium (no. 2), згідно з обставинами якої кримінальне провадження щодо заявника було визнано неприйнятним з огляду на його надмірну тривалість, яка нівелювала можливість проведення справедливого суду щодо нього.

Держава, проте, відмовила в задоволенні позову заявника про відшкодування шкоди за таку надмірну тривалість.

ЄСПЛ не вбачив у цьому порушення, вказавши, серед іншого, на наявність певної дискреції держав – учасниць Конвенції у виборі та забезпеченні засобів правового захисту й погодившись із тим, що самі по собі визнання судового провадження проти особи неприйнятним та його остаточне припинення можуть слугувати одним із можливих варіантів ефективного засобу правового захисту в значенні ст. 13 Конвенції.