Відповідальність за колабораціонізм. Позиції Верховного Суду

Верховний Суд залишив у силі обвинувальний вирок у кримінальному провадженні щодо колабораційної діяльності, яким особу засуджено за обіймання посади в. о. керівника комунального підприємства на тимчасово окупованій території

Касаційний суд визнав правильність кваліфікації за ч. 5 ст. 111-1 КК України дій особи, яка обіймала посаду в. о. керівника комунального підприємства самопроголошеної «військово-цивільної адміністрації Куп’янського району Харківської області», що створена представниками держави-агресора рф на тимчасово окупованій території.

Суди не знайшли підтвердження того, що засуджений був вимушений зайняти зазначену вище посаду та діяв під фізичним чи психічним примусом з боку осіб, які представляли рф.

Постанова ККС ВС від 31 січня 2024 року у справі № 638/5446/22 (провадження № 51-4092км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116705070.

Верховний Суд визначив критерії караності колабораційної діяльності, яка полягала в обійманні посади, що передбачає впровадження стандартів освіти держави-агресора в закладах освіти у період воєнного стану

Скасовуючи вирок апеляційного суду, касаційний суд зазначив, що оскільки засуджена вчинила злочин проти основ національної безпеки України, що становить велику суспільну небезпеку; здійснювала дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора в закладах освіти у період воєнного стану, то призначене їй основне покарання у виді арешту за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 111-1 КК України, не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання й не сприятиме виправленню засудженої та запобіганню вчиненню нових правопорушень.

Постанова ККС ВС від 29 січня 2024 року у справі № 183/184/23 (провадження № 51-5942км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116705036.

Верховний Суд констатував наявність ознак колабораціонізму в діях заступника прокурора незаконно створеного окупаційною владою правоохоронного органу

Залишаючи в силі обвинувальний вирок стосовно колаборанта, касаційний суд вказав на суспільну небезпеку кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, адже особа, з використанням умов воєнного стану, співпрацює з окупаційною владою на шкоду власній державі, тим самим свідомо допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади.

Оскільки окупація території Луганської області та встановлення на цій території окупаційних органів влади мала відкритий характер, то засуджений, будучи громадянином України, а також випускником одного з вищих навчальних закладів України та носієм вищої юридичної освіти, а відповідно й достатнього рівня спеціальних знань у галузі права, обіймаючи в незаконному правоохоронному органі посаду заступника прокурора, очевидно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.

Постанова ККС ВС від 8 лютого 2024 року у справі № 161/12980/22 (провадження № 51-4900км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116955673.  

Верховний Суд дійшов висновку про те, що особа, яка працювала у правоохоронних органах окупаційної влади, несе відповідальність за ч. 7 ст. 111-1 КК України незалежно від займаної посади (у конкретному провадженні – посада водія у правоохоронному органі)

Оскільки в нормативній конструкції ч. 7 ст. 111-1 КК України термін «працівник правоохоронного органу» не використовується, то дії засудженого, який перебував на посаді водія незаконно створеного на окупованій території правоохоронного органу і забезпечував його функціонування, правильно кваліфіковані за ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Постанова ККС ВС від 22 січня 2024 року у справі № 953/406/23 (провадження № 51-4961км23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/116670763.  

Верховний Суд