Судова практика. Рішення місцевого суду відповідає принципу балансу інтересів усіх співвласників спірної квартири

Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення суду попередньої інстанції, яким припинено право позивача на 1/5 частку у праві спільної часткової власності на об’єкт нерухомого майна та стягнуто з відповідачів компенсацію вартості належної позивачеві частки.

Із матеріалів справи відомо, що позивач після розлучення звернувся до місцевого суду, який ухвалив рішення про визначення поряду користування між ним, колишньою дружиною та трьома дітьми спірною кватирою.

Враховуючи те, що трикімнатна квартира знаходиться на п’ятому поверсі та перебуває у спільній приватній власності п’яти осіб у рівних частках, виділ належної позивачеві частки в натурі є неможливим, оскільки у розумінні частинами 1, 2 статті 367 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України) неможливо визначити кожному із співвласників окрему площу, ізольовану від приміщення інших.

Суд встановив, що між сторонами існує спір щодо розпоряджання часткою позивача в квартирі, тому він звернувся до суду першої інстанції з позовом до інших співвласників спірного майна про стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні, припинення права власності на частку у спільному майні.

Місцевий суд задоволив позовні вимоги у повному обсязі, мотивуючи таке рішення тим, що законом передбачено право одного із співвласників у праві спільної часткової власності на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки, якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, та обґрунтоване тим, що у зв’язку з конфліктами між відповідачами та позивачем, останній позбавлений можливості нормально і повноцінно користуватися належною йому 1/5 частиною у спірній квартирі. Також суд врахував позицію відповідачів, які відхилили неодноразові пропозиції позивача відчужити квартиру та поділити кошти, виручені від її продажу, у зв’язку з чим стягнення компенсації вартості частки позивача у спільній з відповідачами власності є релевантним способом захисту його майнових прав та інтересів.

Не погодившись із таким судовим рішенням, відповідачі оскаржили його до Рівненського апеляційного суду, просили скасувати та ухвалити нове рішення — про відмову у задоволенні позову. Серед доводів апеляційної скарги відповідачів — відсутність конфлікту з позивачем та пропозицій продажу спірної квартири, а також фінансова неспроможність сплатити компенсацію вартості частки позивача.

Апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги та залишив оскаржуване рішення суду попередньої інстанції без змін з наступних підстав.

Із чотирьох відповідачів у справі лише одна відповідачка подала докази про свій майновий стан та про отримувані доходи. Крім того, відповідачі не підтвердили того, що вони з об’єктивних причин не можуть працевлаштуватися та отримувати дохід. Покликання на те, що внаслідок виконання рішення у справі вони можуть втратити право власності на житло є необґрунтованим, оскільки частка у спільній квартирі, на яку вони набудуть право власності, є еквівалентною до суми, яка з них стягується, і така сума не може бути збільшена та посягати на їхню частку у квартирі. З огляду на це, помилковим є також твердження відповідачів про те, що неспроможність сплатити позивачеві компенсацію призводить до позбавлення їх житла та порушує конституційні гарантії недоторканості права на житло.

Рівненський апеляційний суд роз’яснює, що згідно з частиною 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина 1 статті 356 ЦК України).

Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18)).

Згідно з частинами 1, 2 статті 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим відповідно до частини 2 статті 183 цього Кодексу, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові можу бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Оцінивши встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв’язку із нормами закону, що їх регулює, Рівненський апеляційний суд прийшов до переконання про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки між сторонами існує спір щодо розпоряджання часткою квартири, належної позивачеві, виділ у натурі цієї частки квартири, що перебуває у спільній власності сторін, тобто реальний виділ 1/5 частини трикімнатної квартири на 5 поверсі будинку неможливий, а відтак за частиною 2 статті 364 ЦК України позивач вправі вимагати стягнення з інших співвласників на його користь грошової компенсації.

Висновок місцевого суду про припинення права позивача на його частку у праві спільної часткової власності на об’єкт нерухомого майна та стягнення з відповідачів компенсації вартості належної позивачу частки відповідає принципу балансу інтересів усіх співвласників. А тому оскаржуване відповідачами рішення суду залишено без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 565/610/24 (провадження № 22-ц/4815/1064/24).