Продовжує свою роботу міжнародна конференція "Право власності: європейський досвід та українські реалії"

У своєму виступі на Міжнародній конференції: «Право власності: європейський досвід та українські реалії», яка проходить у Верховному Суді України 22–23 жовтня 2015 року, Голова Верховного Суду України Ярослав Романюкзакцентував увагу на процесі втручання в право власності з точки зору його відповідності статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, охарактеризував відповідні критерії ЄСПЛ та досвід України.

Голова Верховного Суду України зауважив, що, оскільки право власності захищається на найвищому рівні згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то держави-учасниці Конвенції зобов’язані поважати це право та гарантувати його захист, і передусім – на національному рівні.

Водночас, право на власність – не абсолютне. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави і може підлягати обмеженню. Тому держава вправі вживати певних заходів і втручатися в право власності, зокрема, і позбавляти громадян власності. Зрозуміло, що в таких діях має бути дотримано усталених принципів дозволеного правомірного втручання.

Аналіз великої кількості рішень ЄСПЛ, ухвалених за результатами застосування ст. 1 Першого протоколу, дає можливість визначити критерії, що підлягають оцінці при вирішенні питання про допустимість правомірного втручання держави в право власності, зазначив Голова Верховного Суду України. Однак рішення ЄСПЛ все ж таки не містять виключно однозначних, жорстких та безальтернативних правил.

- Якщо певне рішення ЄСПЛ застосовується в подальшому національними судами при розгляді інших спорів, то сам по собі результат вирішення справи ЄСПЛ, окремі його висновки в конкретній справі, відірвані від її обставин, не є і не повинні бути формальним приводом для того, щоб національні суди вирішували всі подібні спори з аналогічним результатом. Кінцевий результат вирішення спору (задовольнити позов чи відмовити в його задоволенні) належить до сфери розсуду національного суду, - зазначив Голова Верховного Суду України.

Ярослав Романюк нагадав учасникам конференції, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати для того, щоб зробити висновок про відповідність втручання в право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу: чи є такий захід законним, чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес», чи є пропорційним переслідуваним цілям.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не буде додержано, то ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу.

Голова Верховного Суду України особливо наголосив на важливості критерія пропорційності. Втручання в право власності, навіть якщо воно відповідає першим двом критеріям (тобто має законну мету, здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства), все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства.

Досвід вітчизняних судів у застосуванні критеріїв, напрацьованих ЄСПЛ для оцінки відповідності втручання в право власності вимогам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, свідчить про те, зазначив Ярослав Романюк, що для багатьох суддів рішення ЄСПЛ перестали бути «чужорідним тілом» у правовій системі. Судді розуміють висновки ЄСПЛ і застосовують їх, обґрунтовуючи судові рішення. Хоча й трапляються випадки, коли суди при застосуванні практики ЄСПЛ у достатній мірі не зважають на мету й завдання правового регулювання відносин власності, закріплених Першим протоколом до Конвенції, та застосовують судову практику ЄСПЛ невиправдано. Це стосується обґрунтування судових рішень, ухвалених за результатами розгляду досить поширених категорій спорів – щодо повернення майна (зокрема, і земельних ділянок) у державну або комунальну власність, конфіскації майна (в т.ч. грошових коштів) як адміністративного стягнення за порушення, приміром, митних правил.

Голова Верховного Суду України також підкреслив, що ЄСПЛ завжди вивчає та досліджує конкретні обставини окремих справ. Не абстрактні загальні приписи, а результат вивчення певної ситуації, стає підґрунтям для висновку ЄСПЛ про те, чи дотрималася держава-відповідач розумного балансу інтересів, якщо втручання в право власності фізичної чи юридичної особи все ж таки сталося. І загальна проблема у більшості випадків – що суддя, посилаючись на певне рішення ЄСПЛ, іноді цитує деякі його пункти і cприймає результат вирішення ЄСПЛ справи як пряме «керівництво до дії» – тобто задовольняє позов у справі, яку розглядає, якщо і ЄСПЛ прийняв рішення про задоволення заяви.

Однак результат вирішення таких справ зовсім не означає, що рішення ЄСПЛ – абсолютна підстава для звільнення національного суду від оцінювання обставин у кожній окремій справі, а висновок про задоволення чи відмову в задоволенні позову повинен обов’язково співпадати із результатом вирішення справи ЄСПЛ, переконаний Голова Верховного Суду України.

Про принцип непорушності права власності, досвід країн Європейського Союзу та особливості впровадження його в Україні розповів під час другої сесії міжнародної конференції кандидат юридичних наук, старший юрист Секретаріату ЄСПЛ Павло Пушкар. Він зазначив, зокрема, що застосування прецедентної практики Європейського Суду з прав людини Європейським Судом Справедливості свідчить про взаємопроникнення судової практики цих важливих інституцій. І, хоча існує певна конкуренція норм та практики і деякі особливості розгляду справ щодо захисту прав власності, відбувається синхронізація цього захисту, адже основним критерієм є дотримання принципу пропорційності як головного стандарту оцінки відповідності втручання вимогам статті 1 Протоколу № 1 Європейської Конвенції з прав людини.

- Проблема права власності є багатоплановою не лише на рівні рішень Європейського суду з прав людини, а й на рівні національного законодавства, - зазначила у своєму виступі доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права №1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Інна Спасибо-Фатєєва. Зокрема, це стосується визначення об’єктів права власності. І ця проблематика є не лише теоретичною, а й практично значущою, зауважила науковець, адже за наявності різних кодексів та законів, що регулюють об’єкти права власності та їх цивільного обороту, виникає чимало проблем. Постійно змінюється бачення об’єктів прав власності, відходить у минуле певна класифікація, що застосовувалася у радянському праві, натомість з’являються доволі екзотичні об’єкти права, приміром, «істотна участь у банку», спостерігається змішання поняття суб’єкту та об’єкту.

Отже, констатували учасники конференції, усе це доволі яскраво демонструє те, що у відгалуженнях традиційних «гілок» права або законодавства вже давно спостерігаються такі особливості, яких не можна не помічати або ж знехтувати ними.