ОГЛЯД ЗМІ: «Пройде час, і судді зрозуміють, що найважливішою гарантією їх професійної діяльності є незалежність»

Видання: «Лівий берег»
Автор: Вікторія Матола

«Вища рада правосуддя усвідомлювала, наскільки зараз важливо, щоб конкурс до Верховного Суду як дуже важливий етап судової реформи відбувся. Тому навіть якщо звучали зауваження до окремих кандидатів, але вони були не настільки очевидні, то, думаю, колеги були готові цим знехтувати, щоб не поставити під ризик формування Верховного Суду», - коментує конкурсний відбір суддів до нового Верховного Суду член Вищої ради правосуддя Андрій Бойко.

Серед 19 членів ВРП він представляє науковців. У квітні 2015 року його обрали членом тоді ще Вищої ради юстиції від представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. До цього Бойко працював деканом юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка впродовж 12 років.

Бойко доволі часто голосує всупереч більшості членів ВРП, 11 з яких є суддями. Свою позицію щодо того чи іншого судді або кандидата до Верховного Суду він висловлює в окремих думках. Каже, колеги із ВРП, мабуть, керуються позицією, що «сама процедура розгляду окремих суддів, проведення щодо них додаткових перевірок, відкладення щодо них розгляду і так далі, - це певною мірою випробування». «І впродовж цього часу вони (судді – LB.ua) повинні усвідомити свої помилки, аби їх більше не допускати. Мовляв, якщо суддя допустився однієї помилки, то, можливо, вона не повинна перекреслювати все його професійне майбутнє. А з огляду на те, що суддів катастрофічно не вистачає в першій інстанції, не варто нехтувати тими, хто вже має довід роботи в системі», - зауважує Бойко.

Та свою позицію він доводить тим, що «в діяльності члена ВРП, так само як і будь-якого судді, дуже важлива професійна незалежність». «Якщо ти не готовий її демонструвати, то не можеш виконувати таку «місію» - перебувати на цій посаді», - переконаний член ВРП.

Коли ВРП завершить розгляд семи кандидатів до Верховного Суду, чим керувались члени ради під час голосування за суддів В’ячеслава Наставного і Сергія Слинька, що розглядали справу Луценка, чому суддя Микола Чаус був звільнений за рік після дозволу парламенту на притягнення його до відповідальності та які причини розчарування в роботі ВРП, - в інтерв’ю з Андрієм Бойком.

«Члени ВРП не наважились ставити під сумнів результат діяльності ВККС перед суспільством»

29 вересня Вища рада правосуддя рекомендувала 111 кандидатів на посаду суддів Верховного Суду. Сім кандидатур (професора кафедри правосуддя Київського національного університету ім. Т.Шевченка Олександру Яновську, суддю Верховного суду Валентину Сімоненко, суддів Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Вадима Коротуна і Ольгу Ступак, суддю Приморського райсуду Одеси Сергія Погрібного, суддю Київського апеляційного адміністративного суду Вікторію Мацедонську, а також суддю Вищого адміністративного суду Тетяну Стрелець) ВРП відклала. Щодо чотирьох із них - Сімоненко, Ступак, Погрібного та Мацедонської – ВРП відкрила дисциплінарне провадження за скаргами, що надійшли до ради. На якій стадії перебуває розгляд дисциплінарних проваджень?

Стосовно одного із кандидатів – Вікторії Мацедонської – дисциплінарна палата прийняла рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Вона оскаржила відповідне рішення палати до Вищої ради правосуддя у пленарному складі. Поки остаточне рішення щодо Мацедонської ВРП не прийняла.

Цікаво, що зокрема, стосовно Ольги Ступак дисциплінарну скаргу відкрито 11 вересня цього року, хоча сама скарга надійшла ще 30 листопада 2015 року.

Дисциплінарну скаргу щодо Ольги Ступак розглядала якраз дисциплінарна палата, до складу якої я входжу. За цією скаргою прийнято рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (9 листопада ВРП рекомендувала президенту призначити на посаду суддів Верховного Суду Олександру Яновську, Вадима Коротуна та Ольгу Ступак - LB.ua).

А стосовно Валентини Сімоненко скарга надійшла незадовго до оголошення результатів Вищою радою правосуддя. Чи можна назвати цей факт спробою штучного блокування призначення цієї кандидатки на посаду судді Верховного Суду?

Думаю, що ні. Член Вищої ради правосуддя, який здійснював перевірку цієї скарги (щодо Валентини Сімоненко – LB.ua), зважав на те, чи є підстави для відкриття дисциплінарної справи. За наявності таких причин скарга виноситься на розгляд дисциплінарної палати.

Скільки може тривати процес розгляду дисциплінарних проваджень щодо усіх кандидатів до Верховного Суду?

Зважаючи на те, що здебільшого на рішення дисциплінарних палат судді подають скаргу до ВРП, думаю, впродовж місяця ВРП повинна завершити цей процес.

Чому подання щодо Яновської, Коротуна і Стрелець також не потрапили до президента, хоча на цих кандидатів до ВРП не надходило скарг?

Крім дисциплінарних проваджень, були й інші причини, за якими ВРП не внесла Президентові України подання про призначення цих кандидатів на посаду судді Верховного Суду. На момент розгляду доповідач чи хтось із членів ВРП висловлював зауваження щодо цих кандидатів. Тож розгляд їхніх кандидатур відклали, щоб перевірити додаткові обставини про цих кандидатів.

Чимало критики звучить щодо рекомендації Вищої кваліфкомісії суддів, а згодом ВРП призначити до нового Верховного Суду двох суддів Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ В’ячеслава Наставного і Сергія Слинька, що розглядали касацію на рішення про позбавлення волі нинішнього Генерального прокурора Юрія Луценка.

Я був доповідачем у питанні про внесення подання про призначення Сергія Слинька на посаду судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. І в своєму висновку висловив застереження.

Слинько і Наставний в складі колегії суддів розглядали касаційну скаргу у справі про притягнення Юрія Луценка до кримінальної відповідальності. В свою чергу, Європейський суд з прав людини на той момент вже виніс рішення про порушення Україною ст. 5 та ст.18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо застосування до Луценка запобіжного заходу. Європейський суд з прав людини побачив не лише порушення ст. 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність), але й зазначив, що мало місце порушення ст. 18, а саме застосування запобіжного заходу для інших цілей, ніж ті, для яких вони встановлені.

А в лютому 2012 року Парламентська асамблея Ради Європи зазначила про політичні мотиви притягнення Луценка до кримінальної відповідальності. За цих обставин касаційний суд повинен був ретельно перевірити правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки відповідних обставин.

Чому члени ВРП не дослухалися до ваших зауважень? Які були аргументи на користь Слинька і Наставного?

Основним аргументом було те, що ВРП не має підстав, щоб не вносити подання на цих кандидатів Президенту України. На момент розгляду цих кандидатів у Вищій кваліфікаційній комісії суддів відомості про розгляд цими суддями справи Луценка були предметом розгляду ВККС і вдаватись в переоцінку цих відомостей немає підстав.

Але ж в Законі «Про Вищу раду правосуддя» закладена норма, згідно з якою ВРП може відмовитись рекомендувати того чи іншого кандидата, якщо це зашкодить репутації судової системи.

Відповідно до частини 4 статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, якщо є обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням. Однак, за умови, якщо такі відомості не були предметом розгляду ВККС або ВККС не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата. Очевидно, колеги вважали, що ВККС вже надала належну оцінку цим відомостям і ,повторюсь, напевно немає підстав здійснювати переоцінку цих відомостей, адже ВККС подолала негативний висновок Громадської ради доброчесності щодо цих кандидатів. Таким чином, комісія оцінила всю інформацію про Слинька і Наставного. Хоча моя позиція була іншою.

За моїми даними, наразі в Адміністрації президента триває дуже серйозна дискусія щодо призначення до нового Верховного Суду Наставного і Слинька. З одного боку, законом передбачено формальну участь президента в призначенні суддів, з іншого, зважаючи на суспільний резонанс і власну позицію, глава держави не хоче підписувати укази щодо цих двох кандидатів.

Мені важко коментувати, яким чином Президент України може відреагувати на суспільний резонанс, пов'язаний із внесенням подання щодо окремих кандидатів на посаду судді Верховного Суду. Але ні Закон України «Про судоустрій і статус суддів», ні Конституція України не наділяють Президента України правом, щоб відмовити у призначенні на посаду судді за поданням ВРП.

Перед розглядом кандидатів до Верховного Суду Вища рада правосуддя прийняла лише сім із 56 відводів членів ради. Знайти консенсус між членами ВРП – доволі складно, тож кожен голос має важливе значення. Саме це стало причиною такої малої кількості прийнятих відводів?

Вища рада правосуддя усвідомлювала, наскільки зараз важливо, щоб конкурс до Верховного Суду як дуже важливий етап судової реформи відбувся. Тому навіть якщо звучали зауваження до окремих кандидатів, але вони були не настільки очевидні, то, думаю, колеги були готові цим знехтувати, щоб не поставити під ризик формування Верховного Суду.

Крім цього, під час голосування у ВРП важливу роль зіграла підтримка репутації Вищої кваліфкомісії суддів. Все таки комісія працювала дуже довго (конкурс розпочався 7 листопада 2016 року – LB.ua), процес відбору на кожному етапі був доволі складним. І очевидно, в процесі відбору у ВККС сформувалось переконання, що ті 120 кандидатів, матеріали щодо яких вона направила до ВРП, - найбільш достойні, щоб зайняти посади у новому Верховному Суді.

Думаю, що мої колеги не наважились ставити під сумнів результат діяльності ВККС перед суспільством, щоб не нашкодити репутації цього важливого органу.

Чи відчували ви тиск під час розгляду кандидатів до Верховного Суду? Можливо, вам телефонували народні депутати, представники Адміністрації президента.

Не відчував. Хоча під час обговорення кандидатури судді Смоковича (Михайло Смокович, суддя Вищого адміністративного суду – LB.ua), стосовно якого у мене був негативний висновок, я помітив певні стереотипи у суддів, що входять до складу ВРП. У мене не було зауважень щодо професійної діяльності цього судді, але я вважав, що порушений порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів, які затверджені самою ж ВККС (ВККС першим своїм рішення не допустила окремих кандидатів до участі в подальшому конкурсі до Верховного Суду після оголошення результатів тестування і практичного завдання. Серед цих кандидатів був Смокович. Згодом ВККС повернула до участі в конкурсі 44 кандидатів, в тому числі Смоковича – LB.ua). І на цій підставі, я вважаю, що ВРП могла не вносити подання про його призначення.

Та мої колеги в переважній більшості керувались іншими мотивами. Не виключаю, що в окремих випадках вони, можливо, знехтували формальними вимогами в силу того, що особисто знають суддів, що брали участь в конкурсі до Верховного Сулу, з позитивної сторони як щодо їх компетентності, так і доброчесності. Хоча порушення цих вимог зокрема, в частині дотримання методики оцінювання іспиту, може ставити під сумнів рекомендацію ВККС щодо призначення цих кандидатів на посаду судді Верховного Суду.

Чи відігравали роль висновки Громадської ради доброчесності під час обговорення кандидатів?

Так. Висновки ГРД були не безпідставними щодо окремих кандидатів на посаду судді Верховного Суду.

Серед членів ВРП відбувалися дуже серйозні дискусії щодо внесення подання на окремих кандидатів. На мій погляд, необхідна кількість голосів щодо цих кандидатів набралась, оскільки колеги вважали, що необхідно призначити цих кандидатів, зважаючи на рівень їхньої професійної компетентності як важливого чинника для забезпечення якісного складу нового Верховного Суду.

З цієї причини могла бути знехтувана й інформація про невідповідність у майновій декларації?

Можливо, що так. Але в цьому плані висновки ГРД були далеко не бездоганні.

«Правових підстав, щоб суддів чинного Верховного Суду України перевести в новостворений, - немає»

У жовтні минулого року судді нинішнього складу Верховного Суду України подали скаргу до Конституційного Суду щодо конституційності окремих норм Закону «Про судоустрій та статус суддів» щодо ліквідації Верховного Суду (функціонування ВС передбачено Конституцією, а тому простим законом ліквідація цього органу неможлива). У випадку, якщо КС визнає положення вищезгаданого закону неконституційними, то мабуть, нині чинних суддів ВС потрібно буде призначити в новий Верховний Суд. Інакше вони матимуть шанси виграти справу проти України в Європейському суді з прав людини, зважаючи на подібні прецеденти (зокрема, справа «Бака проти Угорщини»).

Правових підстав для того, щоб суддів нині чинного Верховного Суду України перевести в новостворений, - немає. Та я не виключаю, що окремі судді Верховного Суду України спробують використати право на судове оскарження у разі свого звільнення, подаючи скарги до Європейського суду з прав людини.

Однак, в цій ситуації варто розуміти, що як тільки Президент України підпише указ про призначення суддів, новий Верховний Суд запрацює. Тобто факт відбудеться. І я не думаю, що Конституційний Суд знайде правові аргументи, щоб поставити під сумнів призначення суддів Верховного Суду. Повторюсь, процес його формування був довгий та складний. І всі усвідомлюють, що Верховний Суд повинен почати працювати.

Більшість із суддів Верховного Суду підтримували звернення до Конституційного Суду і разом з тим брали участь в конкурсі до нового Верховного Суду. В тому числі, ваш колега – голова Верховного Суду Ярослав Романюк.

Так. Щоправда Романюк пройшов всі етапи конкурсу і в кінцевому результаті відмовився від подальшої участі у конкурсі.

Він заявив, що подає у відставку.

Я не можу коментувати його рішення. Єдине додам, що під час засідань чи особистого спілкування з членами ВРП він відмовлявся називати причини свого рішення. І це цілком етично з його боку.

А щодо звернення в КС, думаю, Романюк підтримував позицію своїх колег з Верховного Суду України, що потрібно було не ліквідовувати суд, а реорганізовувати його. Але законодавець визначив по-іншому.

Після направлення ВРП кандидатів на посади суддів Верховного Суду окремі громадські організації закликали президента не призначати їх, а провести міжнародний аудит конкурсу.

Я не бачу жодної перспективи в тому, щоб сьогодні хтось поставив під сумнів процедуру конкурсу, який провела ВККС. Попри мої застереження щодо окремих кандидатів, я розумію, що це був дуже складний процес. Крім цього, ВККС проводила конкурс серед тих кандидатів, які зголосилися.

Так, в процесі співбесіди з кандидатами виникали питання щодо їхнього професійного рівня, питання доброчесності, дотримання професійної етики тощо. Думаю, ті, хто стежив за процесом розгляду цього питання у ВРП, зауважив, що чимало запитань стосувалися наукової діяльності окремих кандидатів, зокрема, результатів їх дисертаційних досліджень. Дехто із них не міг пригадати зміст окремих своїх наукових публікацій чи положення новизни або ж висновки як результат свого дослідження.

Для вас, як викладача, це, очевидно, важливі питання.

Так. Оскільки виникають питання, чи наукова робота та рівень конкретної особи відповідають вимогам, котрі необхідні для присудження наукових ступенів кандидата і доктора наук.

Разом з тим, серед переможців конкурсу є дійсно дуже професійні особистості як з академічного середовища, так і з адвокатського, і з числа суддів. Звісно, ВККС мала більше уявлення про тих, хто претендував на посади суддів із самого початку. І може порівняти, чи справді найкращі з них дійшли до фіналу. Вища рада правосуддя розглядала кандидатури лише тих кандидатів, які були рекомендовані ВККС.

«Президент повинен бути впевненим, що ми (ВРП – LB.ua) добросовісно ставимось до розгляду кандидатів, щодо яких вносимо йому подання про призначення»

Вища рада правосуддя займається розглядом справ щодо призначення суддів місцевих судів довічно. Втім, серед тих, кого ВРП рекомендувала призначити, є чимало суддів із заплямованою репутацією.

Чому ж. Буквально вчора (31 жовтня – LB.ua) ВРП відмовила в призначенні одного із суддів, щодо якого я був доповідачем (Наталію Мірошниченко, суддю Самарського районного суду міста Дніпропетровська – LB.ua). Тому не так все безнадійно.

Так, але такі випадки бувають вкрай рідко.

Як ви зауважили, ВРП таки прийняла рішення про відмову кільком кандидатам до Верховного Суду в рекомендації. Можливо, такий випадків не багато, я з вами погоджуюсь, але все таки вони є.

Знаєте, у моїх колег-суддів існує позиція, що сама процедура розгляду окремих суддів, проведення щодо них додаткових перевірок, відкладення щодо них розгляду і так далі, - це певною мірою випробування. І впродовж цього часу вони (судді – LB.ua) повинні усвідомити свої помилки, аби їх більше не допускати. Мовляв, якщо суддя допустився однієї помилки, то, можливо, вона не повинна перекреслювати все його професійне майбутнє. А з огляду на те, що суддів катастрофічно не вистачає в першій інстанції, не варто нехтувати тими, хто вже має довід роботи в системі.

Щодо чималої кількості суддів ви писали окрему думку, попри те, що ваші колеги вносили подання президенту на призначення.

Щодо окремих суддів я дійсно відстоював свою позицію. Я вважав, що ми (ВРП – LB.ua) не можемо вносити подання про їх призначення, якщо є розуміння, що таке призначення може вплинути на суспільну довіру до суду. Ми повинні робити все можливе, щоб повернути довіру суспільства до судової влади.

Суспільство повинно бачити, що ми призначаємо суддів, стосовно яких немає застереження щодо їхньої професійної компетентності, дотримання етичних стандартів чи стандартів доброчесності. Все таки в судовій системі повинні працювати ті, хто впродовж п’ятирічного терміну своїх повноважень (нині ВРП призначає суддів безстроково – LB.ua) має позитивну репутацію.

І якщо стосовно когось з суддів є відомості, котрі можуть перешкодити у внесенні подання про призначення, ми повинні дуже відповідально поставитись до перевірки і оцінки цих відомостей, щоб суспільство побачило нашу об’єктивність.

Не йдеться про скарги, котрі надходять на суддів у зв’язку з тим, що якась зі сторін судового процесу не задоволена судовим рішенням. Йдеться про ті обставини, котрі ВРП вдалося дізнатися після рекомендації ВККС і котрі дійсно свідчать про недоброчесність чи професійну некомпетентність судді. Коли сьогодні мова йде про формування суддівського корпусу, ми повинні бути дуже делікатними, аби ще більше не підірвати довіру до суду.

Так чи інакше ви є членом ВРП. І коли виникають питання про призначення судді з негативною репутацією, лише одиниці розбираються в деталях і з’ясовують, хто з членів ВРП голосував за його призначення, а хто – ні. Більшість асоціює орган з усіма його членами.

Так. Більше того, я на собі відчуваю тягар рішень, які приймаємо колегіально у ВРП. І це не залежить від того, як я голосував. Під час дискусій я чи хтось із моїх колег пробує переконувати інших у важливості ухвалення саме такого, а не іншого рішення. Повірте, щодо окремих кандидатів у нас відбувається дуже активне обговорення і навіть суперечки. Втім, ВРП – це колегіальний орган. Рішення приймаються шляхом голосування.

Чимала кількість подань щодо суддів, яких ВРП внесла подання Президенту України про призначення, й досі лежать в Адміністрації. Ймовірно, глава держави також не хотів би повертати в судову систему суддів із заплямованою репутацією.

Так, є судді, подання щодо яких ВРП направила президенту ще в червні, але указу про їх призначення немає й досі.

Не виключаю, що причиною цього може бути перевірка додаткової інформація, щоб впевнитись, що стосовно цих кандидатів не має жодних обґрунтованих застережень з боку правоохоронних органів чи інших державних органів.

І знову ж таки, президент опинився в своєрідній пастці: з одного боку, він не може не призначити когось із суддів, оскільки його звинуватять у впливі на судову систему, з іншого, призначення таких суддів вдарить по іміджу глави держави та й нашкодить репутації судової системи.

Президент України повинен бути впевненим, що ми (ВРП – LB.ua) добросовісно ставимось до розгляду кандидатів, щодо яких вносимо йому подання про призначення.

Сьогодні ми переживаємо складну і масштабну судову реформу. ВРП як самоврядний конституційний орган судової влади також формує новий досвід у своїй діяльності з огляду на широке коло повноважень, які передбачені змінами до Конституції України в частині правосуддя. Відповідно до стандартів Ради Європи, саме органи суддівського самоврядування беруть активну участь у призначенні суддів. Після змін до Конституції України, ухвалення Законів України «Про судоустрій і статус суддів» і «Про Вищу раду правосуддя» ВРП також набула важливих повноважень у процесі призначення на посаду судді.

Однак, треба розуміти, що повинні пройти певні етапи судової реформи, щоб була належна узгодженість між всіма суб’єктами, які задіяні у процедурі призначення на посаду суддів і щоб кожен, хто працює в цих органах, особисто усвідомлював свою відповідальність перед суспільством і добросовісно та чесно виконував свої обов’язки.

Який строк передбачений в законодавстві для президента на підпис указів про призначення суддів?

І щодо призначення суддів Верховного Суду, і щодо призначення суддів на посади до інших судів Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначений строк – не пізніше 30 днів з дня отримання Президентом України відповідного подання Вищої ради правосуддя.

Тобто щодо окремих подань президент прострочив визначений законом термін.

Я не готовий сказати про причину затримки з призначенням суддів безстроково, якщо вона має місце. Але схиляюсь до думки, що напевно стали відомі певні факти про окремих суддів. У такому випадку Президент України має право порушити перед компетентними органами питання про проведення перевірки в установленому законом порядку.

За даними ВККС, 1294 судді не мають повноважень станом на 13 вересня. Коли ВРП планує завершити розгляд справ щодо їх призначення довічно?

Треба розуміти, що ВРП на сьогодні розглядає кандидатури на безстрокове призначення лише тих суддів, матеріали щодо яких надійшли з Верховної Ради, оскільки остання не встигла їх призначити до набрання чинності відповідних змін до Конституції України в частині правосуддя. Щодо інших кандидатів, то ми чекаємо відповідних рекомендацій від ВККС, які очевидно будуть надходити після проведення кваліфікаційного оцінювання.

Чи можна очікувати завершення кваліфікаційне оцінювання до кінця року?

Думаю, що це мало ймовірно. Скоріш за все, кваліфікаційне оцінювання частини суддів буде перенесене на наступний рік.

«У мене виникають застереження щодо окремих рішень, котрі приймає ВРП, але говорити про певні впливи складно»

Доволі часто ви самі чи у співавторстві зі своїми колегами писали окрему думку щодо рішення ВРП, які стосувались залишення на посадах суддів, котрі приймали рішення щодо учасників Революції гідності. Зокрема, щодо судді Окружного адміністративного суду міста Києва Богдана Саніна, суддів Київського апеляційного адміністративного суду Ігоря Лічевецького і Володимира Мельничука, судді Солом’янського районного суду міста Києва Людмили Кізюн та інших. Чому вам не вдалося переконати колег, що в діях цих суддів були порушення, котрі є підставою для звільнення їх з посади?

По-перше, мабуть, під час прийняття рішення щодо того чи іншого судді колеги-судді оцінюють всі обставини, пов’язані з притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, з огляду на власний досвід і відповідні професійні стереотипи. Мовляв, чи зміг би я в таких умовах в повній мірі діяти інакше. Цілком зрозуміло, що вплив на судову систему (за часів колишньої влади – LB.ua) був, і він був активним.

По-друге, колеги сформували такий підхід: якщо суддею допущені певні процесуальні порушення в межах розгляду однієї судової справи (для прикладу про адміністративне правопорушення, чи обмеження права на мирні зібрання), то як правило ВРП вважала, що це не є підставою для звільнення судді і необхідно брати до уваги інші обставини (дані, що характеризують суддю, наслідки, що настали внаслідок цих порушень тощо).

Мабуть, ви звернули увагу, що рада за висновками ТСК не притягнула до дисциплінарної відповідальності майже нікого із суддів, що розглядали по одній справі про адміністративні правопорушення учасників «Автомайдану».

Якщо суддя допустив одне порушення, колеги керувалися принципом, мовляв, з ким не буває. Думаю, що за цим приховувалась та обставина, що колеги не змогли визнати, що судові рішення у справах учасників «Автомайдану» і «Євромайдану» ухвалювались під впливом. На момент розгляду цих дисциплінарних справ ми не мали формальних підстав зробити такий висновок (немає жодного завершеного кримінального провадження, в якому б була встановлена ця обставина). Хоча така «скоординованість» у застосуванні однакового підходу різних суддів в різних судах, як на мене, - не випадкова. У 90% випадків судді позбавляли учасників «Автомайдану» права керування транспортними засобами, а не застосовували інші адміністративні стягнення. Тому напевно є підстави стверджувати, що судді діяли однотипно. І ця однотипність не випадкова. Я не можу стверджувати, що до суддів застосовувався вплив, але виникають сумніви в тому, що вони діяли незалежно.

Окремі судді допускали грубі порушення під час судового розгляду. Навіть якщо це були одиничні випадки, це ставить під сумнів справедливий судовий розгляд окремих справ. До прикладу, якщо суддя не звертав увагу на грубі порушення, котрі мали місце під час складання адмінпротоколу, безпідставно не задовольняв клопотання сторін тощо. У таких випадках, я вважаю, були підстави для притягнення таких суддів до дисциплінарної відповідальності. Якщо суддя проявив очевидну упередженість під час розгляду судової справи, то не важливо, чи це мало місце стосовно однієї справи, чи кількох.

Хоча би один суддя підтвердив тиск на нього щодо розгляду справ учасників Майдану?

Під час засідання ВРП – ні. Навіть якщо ми прямо запитували про це окремих суддів. Хоча в кулуарах просочувалась інформація, що окремі голови судів скеровували розгляд цих справ.

Як на мене, ми ще не пройшли шлях до культури панування незалежності судді. Мабуть, чимало із суддів мають негативний досвід, коли пробували виявляти власну позицію щодо діяльності виконавчої чи окремих представників законодавчої влади.

Я думаю, що пройде час і судді зрозуміють, що найважливішою гарантією їх професійної діяльності є суддівська незалежність. Якщо суддя діятиме компетентно і незалежно, це буде гарантією його успішної кар’єри.

Чи відчувається вплив суб’єктів, котрі делегували своїх представників до складу ВРП, під час ухвалення ними рішень щодо суддів? До прикладу, за поданням фракції БПП Верховна Рада призначила членом ВРП Олексія Маловацького, Рада адвокатів України делегувала Павла Гречківського, президент – Ігора Бенедисюка.

У мене виникають застереження щодо окремих рішень, котрі приймає ВРП, але говорити про певні впливи мені складно. Я схильний сприймати рішення кожного члена ради як його власну правову позицію.

Дискусія з колегами у вас виникла і щодо судді Окружного адмінсуду Євгена Аблова.

Так. Я готував висновок, за результатом розгляду якого відкрили дисциплінарну справу стосовно цього судді. І був впевнений, що в його діях у процесі розгляду судової справи були допущені порушення, що на момент їх вчинення мали ознаки порушення присяги (сьогодні в законодавстві це – істотний дисциплінарний проступок), що є підставою для звільнення судді. Суддя Аблов розглядав справу, пов’язану з подіями Революції гідності (9 грудня 2013 року Аблов прийняв позов від громадянина, якому барикади на Майдані «перешкоджали вільно пересуватись», суддя просив зобов'язати «Беркут» припинити правопорушення щодо блокування доріг – LB.ua).

Як на мене, суддя ухвалив рішення, яке мало ознаки свавільності. Втім, колеги не погодилися зі мною. Сподіваюсь лише, що в цьому випадку вони керувались виключно власною правовою позицією.

Дивною склалась ситуація щодо вже колишнього судді Дніпровського райсуду Києва Миколи Чауса. Його відсторонили з посади лише 4 жовтня цього року. Хоча парламент зняв недоторканність з нього ще 6 вересня минулого року, зважаючи на підозру ГПУ про отримання ним хабара у розмірі 3,7 млн грн. Ви також писали окрему думку щодо негативного рішення ВРП про його відсторонення 19 лютого минулого року.

Чи можна розцінювати голосування за Чауса як підтвердження певної суддівської солідарності через членів ВРП?

Мені важко відповісти на це запитання. Думаю, що ВРЮ (на сьогодні ВРП) мала підстави звільнити суддю Чауса ще тоді, коли ми розглядали відповідну дисциплінарну справу. Я писав окрему думку.

Звучали аргументи (на користь судді – LB.ua), що в рішеннях, які він ухвалював, не було кричущих порушень, котрі можна кваліфікувати як порушення присяги і котрі можуть бути підставою для його звільнення. Хоча подальші події (звільнення Чауса – LB.ua) підтвердили, що я напевно був правий (посміхається – LB.ua).

Але як вдалося вдруге проголосувати за звільнення Чауса?

Під час повторного розгляду підставою для звільнення (Чауса – LB.ua), якщо я не помиляюсь, було ухилення від здійснення правосуддя.

«Сьогодні працювати суддею справді дуже складно»

Зі збільшенням повноважень до ВРП надходить чимала кількість скарг на суддів, зважаючи на розширення кола суб’єктів їх подання. За якими критеріями можна розділити ці скарги?

Після ухвалення Закону «Про Вищу раду правосуддя» ВККС передала ВРП 12 тисяч скарг на суддів, розгляд яких ми ще не завершили. Велика кількість справ надходить щодня.

Найбільше скарг щодо суддів надходить у зв’язку з порушенням строків судового розгляду. Останнім часом дуже багато скарг стосується ухвал слідчих суддів щодо невнесення в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань інформації про вчинення кримінального правопорушення. Надходять і скарги про незгоду із судовим рішення чи із застосуванням суддею запобіжного заходу. Але вони не мають перспективи, оскільки ВРП не є судовою інстанцію. ВРП не може давати оцінку діяльності судді в тому випадку, коли йдеться про застосування ним норм матеріального права. Особа може оскаржити подібні рішення в судах апеляційного чи касаційного провадження.

Впродовж цього року ВРП доволі часто давала дозвіл на відсторонення та арешт суддів.

Так. Це, перш за все, зумовлено тим, що ВРП отримала відповідні повноваження після ухвалення Закону «Про Вищу раду правосуддя» (набув чинності у січні цього року – LB.ua).

В переважній більшості, ВРП задовольняла клопотання чи подання Генерального прокурора чи його заступників про надання дозволу для застосувати до суддів запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, або тимчасово відстороняла суддю від здійснення правосуддя. І для цього існували ґрунтовні підстави.

Впродовж цього року до ВРП також надійшло чимало звернень суддів про втручання у здійснення ними правосуддя. В окремих випадках такі скарги справді виправдані. Хоча інколи в мене складалося враження, що судді про всяк випадок звертаються до ВРП, оскільки закон їх зобов’язує повідомляти про факти впливу на них у зв’язку з відправленням правосуддя.

Появу в залі судів так званих представників громадськості, АТОшників (справжніх чи ні), можна розцінити як фактор тиску на суддю?

В окремих випадках, очевидно, застосовують певну технологію, щоб, можливо, в неправовий спосіб спробувати відстояти свої інтереси в суді. І на превеликий жаль, для впливу на суддю залучають псевдогромадських активістів.

Як ви реагуєте на скарги про тиск на суддів?

Звертаємось з цього приводу до Генеральної прокуратури для внесення відомостей про такі факти до Єдиного реєстру досудового розслідування, просимо повідомити про результати досудового розслідування тощо.

Сьогодні працювати суддею справді дуже складно. В першу чергу, зважаючи на недостатню кількість суддів у судах, а отже, істотне збільшення навантаження на суддів. У зв’язку з цим, судді не завжди можуть ефективно виконувати свої функції, в тому числі дотримуватися процесуальних строків розгляду справи. Не виключаю, що надмірне навантаження може впливати і на якість розгляду справ. В такій ситуації ніхто не застрахований від помилок. ВРП повинна оцінити, чи справді суддя допустив помилку, чи в його діях був умисел або груба недбалість. Тільки за таких умов можна говорити про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Суддям важко працювати ще й в силу низької довіри до судової влади. І в деяких випадках така оцінка діяльності суддів – не виправдана. Чимало суддів добросовісно виконують свої обов’язки, при цьому працюють дуже інтенсивно. І демонстрація зневажливого до них ставлення психологічно може впливати на суддю. Судді повинні продемонструвати, що готові бути безсторонніми, незалежними і забезпечувати якість правосуддя.

Як часто до ВРП звертаються народні депутати, представники націоналістичних організацій? Чи можна це розцінювати як тиск?

Перш за все, ми звертаємо увагу на те, чи ці звернення були оформлені як скарги. Крім цього, ВРП оцінює, чи існують підстави для розгляду дисциплінарної скарги. Якщо у зверненні є приховані мовити чи спроба вплинути на суддю для прийняття конкретного рішення у справі, таку скаргу розцінюємо як тиск. У випадку обґрунтованості звернення – відкриваємо дисциплінарну справу.

«Якщо йде мова про процес добору суддів, очевидно, треба опиратись на власні ресурси, в тому числі інтелектуальні»

До повноважень ВРП входить також тлумачення законопроектів, котрі стосуються судової системи.

Йдеться про надання консультативних висновків щодо законопроектів з широкого кола питань, що стосуються судової влади. Такі повноваження, як на мене, дуже важливі. ВРП як орган, що представляє судову владу, приймає висновок щодо окремих положень законопроекту (закону) в цілому. По суті, це висловлення нашої позиції. Чи буде взятий до уваги цей висновок? Це питання до Верховної Ради. Але ці висновки обов’язкові для розгляду.

Нещодавно ВРП ухвалила висновок щодо проекту закону про Антикорупційний суд авторства Єгора Соболєва та групи нардепів. Члени ради визначили, що він не відповідає Конституції. Чимало дискусій точиться з того приводу, чи варто створювати окремий суд, чи окремі судові палати?

Висловлювати власні міркування доволі складно, оскільки Закон «Про судоустрій і статус суддів» передбачає можливість створення Вищого антикорупційного суду.

Зверніть увагу, що такі суди, як правило, створюють в тих державах, де судова система з певних причин не може в повній мірі впоратися з розглядом цієї категорії судових справ.

Оскільки в Україні ще не змінилась судова системи настільки, щоб вона мала довіру принаймні переважної більшості суспільства, можливо, створення окремого Антикорупційного суду є виправданим.

Наразі зрозуміло лише те, що цей суд розглядатиме окрему категорію судових справ. Але ніхто поки не знає, яким буде процес добору суддів у цей суд. На думку ВРП, варто зберегти існуючий на сьогодні порядок добору суддів. Щоправда, є й інша позиція, зокрема і частини громадськості, яка полягає в тому, що цей суд повинен бути іншим за своїм якісним складом і, відповідно, за порядком добору.

Чи варто, на вашу думку, залучати іноземних представників до процесу добору суддів?

Я – прихильник того, що ми повинні вчитися самостійно приймати важливі рішення для держави в цілому і для системи правосуддя зокрема. Потрібно брати на себе відповідальність за процеси, котрі відбуваються в державі. Не думаю, що в кожному випадку ми повинні звертатися за допомогою до наших колег з-поза меж України.

Так, якщо йдеться про експертну допомогу, консультації, аналіз законопроекту, - жодних застережень не маю. Але якщо йде мова про процес добору суддів, очевидно, треба опиратись на власні ресурси, в тому числі інтелектуальні.

«Колеги звикли, що з окремих питань я маю свою позицію»

Під час роботи в ВРП ви вирізняєтесь з-поміж інших членів власною позицію з певних питань. Про це свідчать ваші окремі думки щодо рішень ВРП. Це позначається на комунікацію з членами ВРП і, зокрема, з головою ради – Ігорем Бенедисюком?

Відверто кажучи, я не ставлю перед собою такі питання. Я є зрілою людиною і не потребую, щоб хтось корегував мою поведінку чи вказував, яким чином маю поступати в тій чи іншій ситуації.

Колеги звикли, що з окремих питань я маю свою позицію. І доволі часто заздалегідь очікують, що я буду діяти саме так. Часом вони погоджуються зі мною, часом ні. Це цілком нормально для колегіального органу. Я не відчуваю до себе негативного ставлення. Колеги ставляться до мене добре, принаймні я саме так сприймаю. Можливо тому, що я прийшов із наукового середовища.

Так, не виключаю, що часом моя позиція може викликати певне незадоволення в окремих членів ВРП. Але я вважаю, що в діяльності члена ВРП, так само як і будь-якого судді, дуже важлива професійна незалежність. Якщо ти не готовий її демонструвати, то не можеш виконувати таку «місію» - перебувати на цій посаді.

До 2019 року склад ВРП не зміниться. Чи маєте намір після спливу цього терміну знову претендувати на посаду в цьому органі?

Ні.

Ви шкодуєте, що пішли з наукового середовища?

Я досить добре почувався в академічному середовищі. Мені подобалося працювати зі студентами. Мені здається, що в університеті я більше впливав на позитивні зміни.

В діяльності ВРП процеси значно складніші, триваліші. Потрібен час, щоб запрацювали зміни, які мають комплексний характер, щоб відбулося якісне оновлення суддівського корпусу, адаптація нових суддів тощо. Мені іноді здається, що все відбувається трохи повільніше, ніж це необхідно, що ми втрачаємо динаміку, не в повній мірі використовуємо потенціал конституційного органу.

Часом, направду, сумніваюсь, чи варто було покидати академічне середовище, в якому мені було досить комфортно і переходити до нової для мене сфери. Але за будь-який умов, все ж розумію, що відбувається формування складних механізмів, які повинні забезпечити нову якість системи правосуддя і від мене вимагається не так багато – сумлінно і чесно працювати.