Постанова ВС щодо підстав оскарження вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду залишила без задоволення касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду. Останній відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, яким затверджено угоду між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості.

Як зазначено в постанові ККС ВС, за змістом засади диспозитивності сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їхній розгляд сторонами та віднесені до їхніх повноважень цим Кодексом.

Згідно з абз. 5 ч. 4 ст. 469 КПК України щодо кримінальних проступків та визначених процесуальним законом злочинів (абзаци 2–4 ч. 4 ст. 469 цього Кодексу), внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена угода про визнання винуватості.

З огляду на вказані вище положення, які складають зміст засади диспозитивності, у випадку ініціювання сторонами вирішення правового спору між ними самостійно, через укладення угоди в порядку, визначеному гл. 35 КПК України, дії суду обмежуються відповідним бажанням сторін.

Послідовно забезпечуючи реалізацію вимог засади диспозитивності, законодавець виділив в окремій нормі КПК України особливості апеляційного оскарження судових рішень на підставі угод, що передбачає звуження меж вимог, які можуть ставити в апеляції суб'єкти оскарження.

Так, згідно з п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Імперативна вказівка у цій процесуальній нормі щодо виключного визначення підстав для оскарження відповідного судового рішення узгоджується і з положеннями ч. 2 ст. 473 КПК України. Так, наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їхнього права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 цього Кодексу, а для підозрюваного чи обвинуваченого − також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1 та 4 п. 1 ч. 4  ст. 474 КПК України.

Таким чином, законодавець створює процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами учасниками судового розгляду, котрі з метою скасування вироку суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості можуть в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ними під час судового провадження на підставі угоди.

Тому вказівка в апеляційній скарзі прокурора щодо процесуальних порушень, які не належать до підстав оскарження ним вироку на підставі угоди про визнання винуватості відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 394 КПК України, жодним чином не доводить його право на оскарження такого вироку.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд не допустив, а ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою.

Із повним текстом постанови ККС ВС можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/77009347.

За повідомленням прес-служби суду