У світі існує чітке бачення того, що корупція становить серйозну загрозу верховенству права, підриває основи демократії, нівелює соціальну справедливість, перешкоджає економічному розвитку та загрожує належному виконанню державою своїх зобов’язань щодо поваги, захисту, сприяння та виконання прав людини, що знайшло своє відображення у Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції від 31 жовтня 2003 року, яка набрала чинності для України з 1 січня 2010 року та є частиною національного законодавства України, як зазначено у ст. 9 Конституції України.

Для формування єдиної правозастосовної практики та вирішення виключної правової проблеми Велика Палата Верховного Суду висловила позицію стосовно визначення підстав для скасування рішення колегіального органу (місцевої ради), які є наслідком вчинення корупційного правопорушення одним із членів цього органу (депутатом).

Суди попередніх інстанцій встановили, що Летнянська сільська рада Дрогобицького району Львівської області на сесії прийняла рішення про передачу у власність особі, який є сином одного з депутатів цієї сільради, земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд. Депутат сільради всупереч вимогам ст. 28 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700‑VII «Про запобігання корупції» під час прийняття вказаного рішення не повідомила про наявність у неї реального конфлікту інтересів і проголосувала «за», вчинивши корупційне правопорушення, передбачене частинами 1 і 2 ст. 172‑7 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Суд розглянув позов про визнання незаконним і скасування зазначеного рішення сільради про надання земельної ділянки у власність та її повернення у власність територіальної громади.

При вирішенні питання про наслідки прийняття рішення органом місцевого самоврядування в умовах конфлікту інтересів у депутата відповідного органу необхідно застосовувати вимоги Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні». У ньому врегульовано питання організації роботи органу місцевого самоврядування, яким є сільська рада, визначено обсяг повноважень і порядок діяльності вказаного органу, правовий статус депутата місцевої ради та обов’язки кожного депутата, порядок дій ради, органів ради у випадку конфлікту інтересів. Обов’язковими для застосування також є вимоги Закону України «Про запобігання корупції», у ч. 2 ст. 35 якого зазначено, що у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом, а заява про конфлікт інтересів заноситься в протокол засідання колегіального органу.

Національне агентство з питань запобігання корупції як спеціальний орган та у межах компетенції відповідно до п. 15 ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції» витлумачило застосування положень ст. 59‑1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ч. 2 ст. 35 Закону України «Про запобігання корупції», зазначивши, що у такій ситуації перевагу має спеціальний закон, яким є Закон України «Про запобігання корупції».

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що про конфлікт інтересів може заявити будь-який інший член відповідного колегіального органу або учасник засідання, якого безпосередньо стосується питання, що розглядається, тобто про наявність конфлікту інтересів мав заявити і депутат як член відповідної постійної комісії сільської ради, до обов’язків якої входить урегулювання конфлікту інтересів у депутатів сільської ради, чи будь-який депутат сільської ради, який знав про наявність конфлікту інтересів.

ВП ВС вважає, що рішення, прийняті в умовах конфлікту інтересів, необхідно  визнавати незаконними з урахуванням вимог Конвенції ООН проти корупції, національного законодавства і тих негативних наслідків для самого існування демократичного суспільства, яке спричиняє корупція.

Не лише особа, у якої вбачається конфлікт інтересів, зобов’язана йому запобігати. Такий обов’язок прямо покладено на відповідну постійну комісію місцевої ради та на кожного депутата місцевої ради, який обізнаний з наявністю конфлікту інтересів у іншого депутата місцевої ради (статті 47, 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).Для встановлення порушення процедури прийняття рішення визначальним є сам факт участі депутата у його прийнятті за наявності конфлікту інтересів (незалежно від того, є він потенційним чи реальним), а не вплив такого голосування на прийняте колегіальним органом рішення з урахуванням наявності кваліфікованої більшості.Прийняте в умовах реального конфлікту інтересів у одного з депутатів рішення органу місцевого самоврядування компрометує, спаплюжує таке рішення та, як наслідок, нівелює довіру суспільства до органів місцевого самоврядування в цілому. ВП ВС зазначила, що особа, яка набула певних прав за таким рішенням, може звернутися до відповідного органу про розгляд заяви у встановленому законом порядку.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17 (провадження № 14‑557цс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80854671.