Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб – позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

При цьому під час прийняття рішення про вжиття заходів забезпечення позову суди мають надати правильну правову оцінку підставам застосування цих заходів.

Таку позицію виклав у своєму рішенні Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у касаційному порядку справу за заявою товариства про забезпечення адміністративного позову до подання позову до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю про визнання недійсним та скасування наказу щодо заборони початку виконання будівельних робіт.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник послався на те, що через зупинення робіт у нього виникають матеріальні збитки, пов'язані з простоєм будівництва, оскільки за таких обставин він не звільняється від зобов'язань, зокрема, щодо орендної плати за користування баштовим краном, за охоронні послуги, а також за утримання будівельного майданчику (електро-, водопостачання, запобігання руйнуванню вже збудованих елементів тощо).

Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які дійшли до помилкового висновку про те, що можливі фінансові збитки від простою будівництва є підставою для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Верховний Суд виходив з того, що витрати забудовника можуть збільшитися у разі продовження будівництва, якщо в ході судового розгляду справи по суті буде встановлена правомірність винесеного Департаментом ДАБК рішення. Крім того, застосування таких заходів забезпечення позову, як зупинення дії оскаржуваного наказу про скасування реєстрації декларації про початок будівництва до вирішення спору по суті, фактично надає можливість підрядникам безперешкодно, без жодних обмежень, продовжувати будівництво об'єкта, не зважаючи на встановлені відповідачем порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, що може створити реальну загрозу життю та здоров'ю людей.

На цій підставі Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої заходи забезпечення можуть бути застосовані виключно за наявності однієї з підстав, визначених ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, та мають бути співмірними з позовними вимогами і адекватними.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18 (провадження № К/9901/728/19) – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81431079.