Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов такого висновку в результаті перегляду справи № 2-173/2011 у постанові від 29 травня 2019 року (касаційне провадження № 61-25403св18).

У цій справі у зв’язку з тим, що зобов’язання за кредитним договором і договором поруки не були виконані своєчасно, банк звернувся до суду з позовом до позичальника й поручителя про тимчасову заборону у виїзді за кордон.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав, що оскільки відповідачі мають невиконані зобов’язання за кредитним договором і договором поруки, то позовні вимоги про заборону виїзду за кордон підлягають задоволенню до повного виконання зобов’язань за зазначеними договорами.

Колегія суддів Верховного Суду не погодилася з таким висновком, скасувала судові рішення та відмовила банку в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».

У п. 2 ч. 2 ст. 6 вказаного Закону передбачено три окремих випадки обмеження громадянина України у виїзді за кордон, а саме: до виконання зобов'язань; до розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках; до забезпечення зобов'язань заставою.

Суди в цій справі встановили, що в іншому провадженні банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, що дає підстави для висновку про забезпечення зобов’язань іпотекою, яка є видом застави, а отже, на момент вирішення питання про обмеження у праві виїзду за кордон немає правових підстав, визначених п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».

Верховний Суд також врахував, що банк звернувся до суду з позовом з метою тимчасового обмеження відповідачів у праві виїзду за кордон до повного виконання зобов’язань за кредитним договором. Правовою підставою поданого позову визначено правила статей 151–153 ЦПК України 2004 року, тобто норми процесуального права щодо правил застосування судом заходів забезпечення позову.

Фактично банк просив забезпечити позов, пред’явлений до відповідача в іншій справі (№ 2-2081/2010), про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, банк, подавши цей позов, по суті звернувся до суду із заявою про забезпечення іншого позову, а не з окремим позовом для захисту своїх порушених прав.

Аналіз статей 151–153 ЦПК України 2004 року дає підстави для висновку, що процесуальним законом не було передбачено такого заходу забезпечення позову, як тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон. У ст. 16 ЦК України також не передбачено такого способу захисту цивільних прав.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

З повним текстом постанови можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – http://www.reestr.court.gov.ua/.