У 2003 році у подружжя народилася дочка, пізніше вони розлучились, уклавши договір про сплату батьком дитини її матері аліментів у розмірі 350 грн, які сторони домовилися рахувати як еквівалент 50 євро, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

У 2016 році мати дитини звернулася до суду з проханням розтлумачити умови п. 2 договору та стягнути з батька дитини заборгованість за аліментами. Вимоги обґрунтовано тим, що відповідач сплачував аліменти в розмірі 350 грн, а не в сумі, що еквівалентна 50 євро.

Районний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову, вважаючи безпідставними позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за аліментами та пені, оскільки відповідач належним чином виконує своє зобов’язання щодо сплати аліментів у розмірі 350 грн щомісяця.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС касаційну скаргу позивачки задовольнив частково, розтлумачив умови договору та стягнув з відповідача заборгованість за аліментами й пеню, ухваливши власне рішення по суті спору.

Суд зазначив, що відповідно до частин 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1998 року в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 2 ст. 150 СК України зобов’язують батьків піклуватися про дітей.

Стаття 189 СК України містить диспозитивне правило про те, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів, водночас свобода волі сторін такого договору обмежується імперативним приписом про те, що його умови не можуть порушувати права дитини, встановлені цим Кодексом. У ч. 2 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний розмір аліментів не може бути меншим 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до 3 липня 2018 року – меншим ніж 30%).  

Враховуючи правову природу аліментного договору і положення ст. 8 СК України, до аліментного договору субсидіарно може бути застосовано норми Цивільного кодексу України, які стосуються договірних зобов’язань, зокрема щодо валюти зобов’язання і принципів його виконання.

У ст. 524 ЦК України вказано, що зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях, а якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом валюти на день платежу. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті не суперечить законодавству України.

ВС розтлумачив п. 2 договору таким чином: виконання зобов’язань визначено у гривнях, водночас сторони погодили, що щомісячний розмір аліментів не може бути меншим від суми, що еквівалентна EUR 50 на день здійснення поштового переведення, з урахуванням встановленого державою у ч. 2 ст. 182 СК України мінімального розміру аліментів.

Разом з тим, згідно із ч. 1 ст. 194 СК України, аліменти можуть бути стягнуті за виданим нотаріусом позивачеві виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання.

ВС зробив помісячний розрахунок заборгованості за аліментним договором за трирічний період і визначив загальну суму.

Також у договорі передбачено сплату відповідачем пені у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Сімейним законодавством України не встановлено обмежень періоду нарахування пені. Суд може зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, тож колегія суддів КЦС ВС постановила стягнути пеню за прострочення сплати аліментів у такому самому розмірі, що й заборгованість за аліментами.  

З повним текстом постанови Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 645/5783/16-ц (провадження № 61-16681св18) можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – http://www.reestr.court.gov.ua/.