Позивачка просила суд стягнути з Банку борг як безпідставно набуте майно, посилаючись на те, що у 2009 році вона внесла в касу банку грошові кошти з урахуванням укладення депозитного договору, які були зараховані на рахунок, що підтверджується виданою їй квитанцією.

Суди відмовили в позові, зазначивши, що між сторонами виникли договірні депозитні відносини, тому положення ст. 1212 ЦК України до них не застосовуються.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду попередні рішення скасував та прийняв нове, яким постановив стягнути з Банку безпідставно набуті грошові кошти та 3 % річних з огляду на таке.

Суди дійшли взаємовиключного висновку, оскільки у преюдиційному судовому рішенні за позовом цієї позивачки апеляційний суд, відмовляючи в позові, 19 липня 2016 року зазначив, що позивачка не довела укладення письмового договору з Банком, а квитанція неналежно оформлена працівником Банку. Коли ж позивачка повторно звернулася до суду з позовом на підставі ст. 1212 ЦК України, то суди, навпаки, зазначили, що між сторонами наявні договірні відносини, що виключає застосування положення ЦК України про безпідставно набуте майно.

ВС дійшов висновку, що з урахуванням преюдиційного судового рішення, не можна стверджувати про договірні відносини, але безпідставно набуті кошти Банк має повернути.

Якщо поведінка набувача майна, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення ст. 1212 ЦК України.

Колегія суддів КЦС ВС послалася на тлумачення положень гл. 83 ЦК України.

Як установили суди, квитанція, надана позивачкою, містить підпис уповноваженої особи та штамп відділення банку. Квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Недотримання працівником банку вимог щодо оформлення касового документа (квитанції) не може свідчити про невнесення позивачкою грошових коштів до банку, а, навпаки, свідчить про те, що вона була протиправно позбавлена права на володіння належним їй майном – грошовими коштами, тому заявлені позовні вимоги в частині стягнення суми вкладу підлягають задоволенню.

Також на підставі ст. 625 ЦК України підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з Банку на користь позивача 3 % річних.

Із текстом постанови Верховного Суду від 7 серпня 2019 року у справі № 500/2867/18 (провадження № 61-10599св19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/83642621.