Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Відповідно до вироку, який суд апеляційної інстанції залишив без змін, особу було визнано невинуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 358 (використання підробленого документа), ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 240 (порушення правил охорони або використання надр), ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364-1(зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми), ч. 5 ст. 185 (крадіжка) КК України, та виправдано. При цьому кримінальне провадження щодо особи було закрито.

У касаційній скарзі у справі № 128/1266/16-к прокурор зазначив, що місцевий суд не надав належної оцінки усім доказам у сукупності, не навів у вироку, чому бере до уваги одні докази та відкидає інші. Крім того, ухвала апеляційного суду не містить відповідей на всі доводи скарги, а також докладних мотивів прийнятого рішення.

ККС ВС частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно зі ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється за наявності однієї з таких підстав: не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

У мотивувальній частині виправдувального вироку повинні міститися формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним, підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, а в резолютивній частині − рішення про визнання особи невинуватою у пред’явленому обвинуваченні та про її виправдання.

Проте місцевий суд наведених вимог не дотримався. Зокрема, він дійшов висновку про те, що не доведено причетності особи до вчинення інкримінованих злочинів, водночас виправдав її у зв’язку з відсутністю в її діях складу кримінальних правопорушень. Тобто суд зазначив дві різні самостійні підстави для виправдання особи, що суперечить вимогам ст. 373 КПК України.

Виправдовуючи особу, суд також ухвалив рішення про закриття кримінального провадження щодо неї. Закриття кримінального провадження є однією з форм закінчення провадження, яке застосовується у випадках, прямо передбачених ст. 284 КПК України. Якщо суд виявить передбачені пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 284 КПК України обставини під час судового розгляду, то він зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок. Якщо обставини, передбачені пунктами 5–10 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 ч. 2 ст. 284 КПК України, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження. Незважаючи на ці норми, суд застосував дві взаємовиключні форми завершення розгляду справи.

На зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції уваги не звернув та їх не виправив.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що особі було пред’явлено обвинувачення у вчиненні чотирьох окремих злочинів, які передбачені різними статтями КК України. Виходячи з положень процесуального закону, суд мав встановити фактичні обставини справи по кожному інкримінованому обвинуваченому діянню, дати відповідну оцінку доказам, які надав орган досудового розслідування, по кожному із цих злочинів окремо та відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України навести підстави для виправдання обвинуваченого по кожному епізоду злочинної діяльності із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Проте суд першої інстанції наведених вимог закону не виконав, навів у вироку сукупність доказів загалом без зазначення, які саме інкриміновані особі обставини вони мають підтверджувати або спростовувати. Всупереч вимогам ст. 94 КПК України суд не оцінив кожного доказу окремо, дав поверхову оцінку лише частині наведених доказів, а решту виклав без відповідної правової оцінки, не вказавши, чому бере до уваги одні докази та відкидає інші, не дав оцінки доказам у взаємозв’язку.

Суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку місцевого суду наведених порушень не усунув, у свою чергу допустив аналогічні помилки.

З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/82968319.