Позивач звернувся до Командування Сухопутних військ із заявою про підтвердження факту його безпосередньої участі у проведенні антитерористичної операції та бойових діях у складі добровольчого формування територіальної оборони. Цю заяву було спрямовано до комісії обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій. Комісія відмовила йому з огляду на відсутність належних правових повноважень стосовно встановлення таких фактів.

Отримавши відмову військкомату, позивач не оскаржив її у встановленому законом порядку, а звернувся до суду із заявою про встановлення зазначеного вище факту.

Місцевий суд закрив провадження у справі на підставі п. 6 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, яка передбачає закриття провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до п. 4, 5 ч. 1 ст. 186 цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін.

Із висновками судів попередніх інстанцій погодилась і Велика Палата Верховного Суду, вказавши, що заява щодо встановлення юридичного факту, який просить встановити заявник, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Водночас Велика Палата ВС зауважила, що в ухвалі суду першої інстанції міститься помилкове посилання на норму п. 6 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки саме в п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 161/853/19 (провадження № 14-481цс19) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85743695.