Верховний Суд сформулював позицію щодо перерахування субвенцій на погашення різниці в тарифах на житлово-комунальні послуги

Оскільки саме Мінфін приймає рішення для ініціювання початку вчинення Держказначейством дій із перерахування субвенції на відшкодування різниці між тарифами, встановленими органами державної влади чи місцевого самоврядування, та фактичними витратами на надання житлово-комунальних послуг, таким чином Мінфін є учасником спірних правовідносин, а отже й належним відповідачем у судовій справі.

Верховний Суд у складі колегії суддів об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку справу за позовом КП «Костопільводоканал» до Міністерства фінансів України.

КП просило визнати протиправною бездіяльність Мінфіну щодо неприйняття рішення про перерахування йому субвенції на погашення різниці в тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків та недоведення цього рішення до відома Державної казначейської служби України. Також просило зобов’язати відповідача вчинити такі дії. Позивач пояснив, що через бездіяльність відповідача виникли обставини, які позбавили його (позивача) можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом і погасити заборгованість з податку на додану вартість, що й стало підставою для звернення до суду з позовом.

Мінфін на свій захист зазначив, що проведення розрахунків за договорами про надання субвенції неможливе у зв'язку зі значним невиконанням у 2017 році запланованих надходжень з податку на додану вартість, а також через те, що бюджетний період 2017 року завершився 31 грудня цього ж року. Крім цього, наголосив, що позов пред’явлено до неналежного відповідача, оскільки Мінфін не був стороною договору про організацію взаєморозрахунків, на якому ґрунтуються позовні вимоги КП «Костопільводоканал», отже, наявність у Мінфіну певних повноважень у сфері міжбюджетних трансферів не може розцінюватися як управлінські дії стосовно позивача.

Верховний Суд зазначив, що посилання Мінфіну на неможливість здійснення своїх зобов’язань через значне невиконання у 2017 році запланованих надходжень з податку на додану вартість не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним, оскільки відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою.

Розв’язуючи цей спір, об’єднана палата КАС ВС зосередила увагу на тому, чи є Мінфін належним відповідачем у цьому спорі й учасником відповідних публічних правовідносин, адже відповідач не був стороною договору про організацію взаєморозрахунків, на якому ґрунтуються позовні вимоги КП «Костопільводоканал».

Суд вказав, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» було передбачено виділення субвенції з державного бюджету на погашення різниці в тарифах, оскільки тарифи, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, як правило, не покривали фактичних витрат надавачів житлово-комунальних послуг.

На виконання цього Закону та ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України постановою від 18 травня 2017 року № 332 затвердив Порядок, у якому визначено детальний механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків.

Порядком передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається визначеним колом підприємств. Так, Мінрегіонрозвитку визначено головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми. При цьому на Мінфін покладено обов'язок на підставі поданої Держказначейством інформації про зобов'язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, та поданого Мінрегіонрозвитку узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом і довести його до відома Держказначейства.

Отже, у вказаному вище ланцюгу проведення взаєморозрахунків у міжбюджетному трансферті рішення Мінфіну виступає каталізатором виникнення зазначених відносин, без ухвалення та направлення до Держказначейства якого не виникають відносини з перерахування субвенції згідно з розподілом коштів і не може бути завершена процедура проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік».

Об’єднана палата КАС ВС зазначила, що у цьому випадку Мінфін є учасником спірних відносин, оскільки саме він має прийняти рішення для ініціювання початку вчинення Держказначейством дій із перерахування субвенції згідно з розподілом.

Верховний Суд також вказав, що субвенція на відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами на надання житлово-комунальних послуг у розумінні БК України, Закону «Про Державний бюджет України на 2017 рік» є державною гарантією на відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості зазначених послуг, механізм реалізації якої визначений Кабміном, зокрема, в Порядку, та не може бути припинений у зв’язку із закінченням бюджетного періоду в разі незавершення процедури виділення коштів субвенції до 31 грудня цього періоду.

Отже, законодавство, що визначає фінансові зобов’язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство – похідний від нього характер.

Постанова Верховного Суду від 9 грудня 2019 року у справі №1740/1838/18 (адміністративне провадження № К/9901/20494/19) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/86274713.