Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, відмовив у задоволенні позову матері, яка проживає разом із дитиною, до батька останньої, який проживає окремо від дитини, про визначення способу участі в її вихованні.

Постанова мотивована тим, що спосіб захисту прав позивачки не можна визнати законним, оскільки вона проживає з дитиною, а до суду з таким позовом може звернутися той із батьків, хто не проживає з дитиною. Посилання позивачки на необхідність урегулювання спору вказаним способом не є правовою підставою звернення до суду за захистом її прав і прав її дітей. Позивачка не позбавлена права на захист іншими правовими методами, зокрема шляхом звернення до правоохоронних органів та до суду у спосіб, визначений законом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погодився з таким висновком і зазначив, зокрема, таке.

Згідно зі ст. 7 СК України жінка та чоловік мають рівні права й обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. 

Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 3 зазначеної Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків.

Тлумачення положень ст. 18, частин 4, 5 ст. 19, ч. 1 ст. 158, ч. 2 ст. 159 СК України дає підстави для висновку, що будь-хто із батьків може звернутися до органу опіки та піклування для визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. У разі наявності спору з цього питання, зокрема, якщо орган опіки та піклування не визначив спосіб участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не виключається вирішення такого спору в судовому порядку незалежно від того, хто з батьків звертається з позовом. Визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, є ефективним способом захисту та не суперечить закону.

Установивши, що в добровільному порядку сторони не досягли згоди щодо визначення порядку спілкування батька з дочкою, у тому числі за наслідком звернення матері до органу опіки та піклування відповідно до ст. 158 СК України, урахувавши встановлені у цій справі конкретні обставини, інтереси дітей – як старшого сина позивача, так і спільної дочки сторін, а також інтереси відповідача та позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність часткового задоволення позову про визначення способу участі батька, який проживає окремо від дочки, у її вихованні.

Водночас Верховний Суд зауважив, що, зобов’язуючи позивачку не перешкоджати відповідачеві брати участь у вихованні дочки та завчасно попереджати про можливість і причини зміни у визначеному порядку зустрічей, суд першої інстанції всупереч ч. 1 ст. 13 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, оскільки таких зустрічних вимог у цій справі заявлено не було.

Із повним текстом постанови Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17 (провадження № 61-6769св19) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88707341.

За повідомленням прес-служби суду