Для забезпечення реалізації конституційного принципу обов’язковості судових рішень адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів судового контролю за виконанням судового рішення.

Про це йдеться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, який розглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії.

Суть спору полягає в тому, що суд першої інстанції прийняв рішення про часткове задоволення адміністративного позову, зокрема, зобов’язавши відповідача здійснити перерахунок та виплатити щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в належному розмірі. Було також встановлено судовий контроль за виконанням цього рішення. ГУ ПФУ зобов'язали подати до суду звіт про його виконання протягом 30 календарних днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Відповідач у визначений строк подав звіт, однак його визнали таким, що не підтверджує виконання судового рішення у справі, у зв’язку з тим, що фактична виплата частини перерахованої суми грошового утримання здійснена несвоєчасно, а решта суми залишається невиплаченою.

На цій підставі суд першої інстанції виніс ухвалу про накладення штрафу на начальника ГУ ПФУ в розмірі 38420,00 грн, яку суд апеляційної інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із таким рішенням, ГУ ПФУ звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду та просило скасувати накладений на керівника штраф, обґрунтовуючи касаційну скаргу тим, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів для забезпечення належного виконання рішення суду першої інстанції, зокрема: здійснено перерахунок довічного грошового утримання в належному розмірі; визначено розмір належної позивачу доплати; включено відповідне судове рішення до Реєстру судових рішень, виконання яких буде проведено у порядку, визначеному Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649); фактично позивачеві виплачено профінансовану частину донарахованої суми довічного грошового утримання та повідомлено його про розмір доплати, яка буде здійснена у порядку черговості відповідно до вищезазначеного Порядку.

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував у частині накладення штрафу на начальника ГУ ПФУ в Хмельницькій області, в іншій частині судові рішення залишив без змін; встановив новий строк для подання звіту про виконання рішення суду.

КАС ВС, переглядаючи судові рішення про накладення на начальника ГУ ПФУ штрафу, погодився із судами попередніх інстанцій стосовно того, що обов’язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, статтями 14, 370 КАС України.

Водночас Суд встановив, що виплата нарахованих (перерахованих) сум пенсій та довічного грошового утримання судді у відставці за рішенням суду здійснюється, зокрема, коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Черговість виконання судових рішень визначається датою їх надходження відповідно до Порядку № 649.

Проаналізувавши фактично вчинені ГУ ПФУ дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність законодавству, перевіривши дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, КАС ВС дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій у частині накладення штрафу. 

Суд зазначив, що невиплата нарахованих 28309,90  грн зумовлена тим, що виділені бюджетні кошти на виконання судових рішень, боржником в яких є Пенсійний фонд України, спрямовуються на безумовне виконання таких рішень у порядку черговості. Тому, за умови дотримання ГУ ПФУ в Хмельницькій області встановленого порядку виконання судового рішення, рішення щодо накладення штрафу на керівника управління є передчасним, оскільки жодним чином не захищає право позивача на отримання бюджетних коштів.

Верховний Суд також сформулював правову позицію, відповідно до якої застосування процесуальних засобів судового контролю не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов і не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції полягає в тому, що вона накладається на керівника суб’єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу застосовується не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб’єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб’єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб’єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду. 

Постанова Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 (адміністративне провадження № К/9901/7195/20) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/88886054.