Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення щодо закриття кримінального провадження за обвинуваченням особи за ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка) у звʼязку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України).

Орган досудового розслідування обвинувачував чоловіка в тому, що він, діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи на території приватного домоволодіння, яке належить на праві приватної власності іншій особі, вчинив крадіжку належного їй майна, завдавши потерпілій майнової шкоди на загальну суму 3350 грн.

У касаційній скарзі прокурор просив скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку прокурора, об’єктивних даних про те, що обвинувачений та потерпіла перебували в трудових відносинах, немає в матеріалах кримінального провадження і вони жодним документом не підтверджуються, а висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для закриття кримінального провадження у звʼязку з примиренням обвинуваченого з потерпілою ґрунтується лише на показаннях потерпілої та її клопотанні.

Колегія суддів ККС ВС залишила касаційну скаргу без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК України (у редакції Закону України від 23 лютого 2014 року № 767-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо припинення норм законів, схвалених 16 січня 2014 року», чинній на момент розгляду справи судом) кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК України (крадіжка, крім крадіжки, вчиненої організованою групою), якщо воно вчинено особою, котра була найманим працівником потерпілого і завдала шкоду виключно власності останнього.    

Поняття «найманий працівник» у вказаній нормі є значно ширшим, ніж у трудовому праві, та охоплює не лише ті випадки, коли винний на підставі укладеного трудового договору виконував певну роботу в інтересах потерпілого, а й усі інші випадки трудових правовідносин, коли особа на підставі будь-якого цивільно-правового договору виконувала роботу на користь потерпілого і на момент вчинення злочину фактично була найманим працівником.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпіла в підготовчому судовому засіданні надала суду заяву про закриття кримінального провадження щодо обвинуваченого у звʼязку з її відмовою від обвинувачення, оскільки обвинувачений був її найманим працівником, здійснював охорону будинку та прилеглої території, завдав шкоди виключно її майну і вона примирилася з обвинуваченим.

За таких обставин, як зазначено в постанові ККС ВС, висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для закриття кримінального провадження є правильними.

Переглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, доводи в якій є аналогічними тим, що викладені в його касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про те, що в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК України потерпілим може бути фізична особа, яка має право винаймати певних осіб та отримувати послуги з виконання на її користь робіт згідно з цивільно-правовими угодами.

Як правильно зазначив апеляційний суд, той факт, що особа є найманим працівником потерпілої, встановлено на підставі показань потерпілої та обвинуваченого і стороною обвинувачення не спростовано. При цьому згідно з КПК України для прийняття рішення в порядку п. 3 ч. 1 ст. 477 (у редакції Закону № 767-VII) та п. 7 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу не вимагається обов’язкове укладення договору між потерпілою та обвинуваченим у письмовій формі з його реєстрацією в райдержадміністрації, а також внесення відповідного запису в трудову книжку обвинуваченого.

Із повним текстом постанови ККС ВС у справі № 511/2345/18 (провадження № 51-3001км19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/87640628.

За повідомленням прес-служби суду