ГУ ДФС у Львівській області було проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи – підприємця, в результаті якої встановлено порушення нею касової дисципліни під час здійснення підприємницької діяльності та винесено податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення:

- п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15 грудня 2004 року № 637 (неоприбуткування готівкової виручки), згідно із абз. 3 ст. 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»;

- п. 1 ст. 3 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Вважаючи ці повідомлення-рішення протиправними, ФОП оскаржив їх до суду. Окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовив.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі ВС передала справу на розгляд Великої Палати ВС, вказавши на необхідність відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 2 квітня 2013 року у справі № 2-77а13.

Так, згідно із позицією ВСУ, Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено вичерпний перелік порушень, за які передбачено фінансові санкції, і серед них відсутнє таке порушення, як неоприбуткування у касах готівки, а отже, й не встановлена відповідальність за це. Водночас зазначене питання прямо врегульоване в Указі Президента від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки». Таким чином, предмети правового регулювання Указу № 436/95 і Закону № 265/95-ВР різні.

Окрім цього, на час виникнення спірних відносин не було прийнято й будь-яких інших законів, сфера дії яких охоплювала б такі відносини, тому застосування штрафних санкцій на підставі зазначеного Указу є обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступу від такого правового висновку з огляду на таке. Об’єктивна сторона обох порушень, як того, що визначене абз. 3  ст. 1 Указу № 436/95, так і того, що визначене п. 1 ч. 1 ст. 17  Закону № 265/95-ВР, фактично полягає в одних і тих самих діях.

Метою прийняття Указу було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб’єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином врегульовані іншими законодавчими актами, а термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону. Оскільки шляхом прийняття Закону № 265/95-ВР ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ № 436/95 припинив дію, і його положення вже не могло застосовуватися.

З огляду на викладене Велика Палата ВС зазначила про неможливість застосування положення абз. 3 ст. 1 Указу Президента від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 1340/3510/18 (провадження № 11-1160апп19) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – http://reyestr.court.gov.ua.

За повідомленням прес-служби суду