Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду розглянув касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого за зловживання впливом (ч. 2 ст. 369-2 КК України). Місцевий суд виправдав першого заступника начальника виправної колонії, а суд апеляційної інстанції скасував цей вирок та визнав посадовця винним у тому, що він, діючи умисно і з корисливих мотивів, одержав від засудженого, котрий відбував покарання у зазначеній колонії, неправомірну вигоду в розмірі 5 тис. доларів США для себе та третіх осіб за вплив на прийняття рішення прокурорами місцевої прокуратури й суддями районного суду, які уповноважені на прийняття рішення щодо умовно-дострокового звільнення згаданого засудженого.

У касаційній скарзі захисник вказав, зокрема, на неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 369-2 КК України у зв’язку з тим, що на час вчинення дій, які ставилися посадовцеві у провину (8 вересня 2016 року), визначення кола осіб, які є уповноваженими на виконання функцій держави, наведене у примітці до ст. 369-2 КК України, втратило чинність у зв’язку з ухваленням Закону України «Про запобігання корупції».

Тож ВС мав вирішити питання, чи могла бути застосована в цьому кримінальному провадженні, з огляду на положення ч. 4 ст. 3 КК України та ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 369-2 КК України, якщо на час вчинення відповідного діяння примітка до цієї статті відсилала до положень Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», які на той час втратили чинність.

Як зазначив ВС, обов’язкові ознаки складу злочину визначаються не в примітці до статті КК України, а в її диспозиції, тоді як примітка має підпорядковану (допоміжну) роль при з’ясуванні змісту окремих понять, які вживаються в диспозиції. І хоча в багатьох випадках зміст примітки до ст. 369-2 КК України має вирішальне значення для встановлення ознак складу того чи іншого злочину, в цьому випадку примітка конкретизує, кого слід розуміти під зазначеними в диспозиції цієї статті «особами, уповноваженими на виконання функцій держави», за вплив на прийняття рішення якими особа приймає пропозицію, обіцянку або одержує неправомірну вигоду (ч. 2 ст. 369-2 КК України).

Верховний Суд вважає, що зміст указаного поняття в контексті цієї статті може бути визначений і без звернення до тексту примітки. При цьому належність прокурорів і суддів до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з огляду на їх конституційний і законодавчий статус і повноваження не може викликати сумніву не тільки у фахових юристів, але й будь-якої іншої особи.

Верховний Суд також урахував, що наявність у примітці посилання на Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції», який втратив чинність, обумовлена тим, що замість нього було ухвалено новий спеціальний закон − Закон України «Про запобігання корупції», який так само, як і попередній, відносить суддів і прокурорів до числа осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Це вказує на відсутність наміру законодавця декриміналізувати склад злочину, передбаченого ст. 369-2 КК України.

Отже, зробив висновок Верховний Суд, з урахуванням обставин цього кримінального провадження застосування ч. 2 ст. 369-2 КК України не вийшло за межі вузького тлумачення поняття «особи, уповноважені на виконання функцій держави», що міститься в диспозиції зазначеної статті, і не ґрунтувалося на аналогії закону. Водночас зміст диспозиції ч. 2 ст. 369-2 КК України був достатньо ясним і передбачуваним для засудженого, який не міг не розуміти, що одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення прокурорами і суддями є кримінально караним діянням. Тому Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення.

Детальніше з текстом постанови у справі № 722/28/17 (провадження № 51-302км20) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/89763057.