Якщо допущена контролюючим органом технічна помилка не призвела до порушення прав особи та не спростувала факту вчинення нею порушення, а також не вплинула на розмір застосованого штрафу, то така помилка не може бути самостійною підставою для скасування результатів перевірки.

Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши в касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи – підприємця до Головного управління Держпродспоживслужби про визнання незаконним та скасування рішення.

Суть цієї справи полягає в тому, що під час проведення ГУ Держпродспоживслужби перевірки виявлено встановлення фізичною особою – підприємцем зовнішньої реклами у вигляді металевих щитів без належного дозволу на пішохідній доріжці, про що складено протокол і згодом винесено постанову про накладення штрафу за порушення Закону України «Про рекламу».

Не погоджуючись із таким рішенням, фізична особа – підприємець звернулася з позовом до суду, на обґрунтовування якого зазначила, що розміщений рекламний засіб має габарити, які дозволяють його встановлення без отримання дозволу.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив з огляду на те, що оскаржуване рішення, яким до позивачки застосовано штраф за порушення законодавства про рекламу, прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та прийняв постанову про задоволення адміністративного позову. Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачка вчинила порушення ч. 3 ст. 16 Закону України «Про рекламу», а тому зазначення відповідачем ч. 1 цієї статті є підставою для скасування постанови про накладення штрафу.

Верховний Суд із цим рішенням суду апеляційної інстанції не погодився з огляду на таке.

За приписами ст. 16 Закону України «Про рекламу» забороняється розташовувати засоби зовнішньої реклами, зокрема, на пішохідних доріжках та алеях.

Суд зазначив, що за порушення законодавства про рекламу передбачено відповідальність у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або у розмірі п’ятикратної вартості розповсюдженої реклами, якщо така вартість встановлена (ст. 27 Закону України «Про рекламу»).

Судом першої інстанції на підставі пояснень, наданих у судовому засіданні представником відповідача, встановлено, що відсутність в оскаржуваному рішенні про накладення штрафу посилання на порушення позивачкою ч. 3 ст. 16 Закону України «Про рекламу» є лише технічною помилкою. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції фактично перебрав на себе дискреційні повноваження відповідача в частині встановлення порушень позивачкою законодавства про рекламу, погодившись із доводами відповідача щодо технічної помилки в оскаржуваному рішенні стосовно незазначення про накладення штрафу за порушення ч. 3 ст. 16 Закону України «Про рекламу».

Оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що позивачка рекламну конструкцію розмістила на пішохідній доріжці, колегія суддів погодилася з висновками судів про те, що має місце порушення ч. 3 ст. 16 Закону України «Про рекламу». Водночас в оскаржуваній постанові відповідач вказав на порушення ч. 1 цієї ж статті. Отже, допущена відповідачем технічна помилка не призвела до порушення прав позивачки та не спростувала факту вчинення нею порушення, а також не вплинула на розмір застосованого штрафу.

Враховуючи наведене, колегія суддів КАС ВС погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення, яким до позивачки застосовано штраф за порушення законодавства про рекламу, є таким, що прийняте ГУ Держпродспоживслужби на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постанова Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 808/353/17 (адміністративне провадження № К/9901/16312/18) – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90396901