Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне значення.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 127/16375/19.

Обставини справи

Громадянин України звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці (КЕВ м. Вінниці) про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що особа_1 та Міністерство оборони України уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу.

Згідно з наказом Міністра оборони України позивача призначено на посаду начальника КЕВ м. Вінниці та він проходив військову службу на зазначеній посаді. Наказом Міністерства оборони України  позивача звільнено з військової служби із займаної посади у відставку.

Відповідно до вищевказаного наказу, начальником КЕВ м. Вінниці винесено наказ, згідно з яким позивач виключений зі списків особового складу КЕВ м. Вінниці.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду, наказ Міністерства оборони України та наказ КЕВ м. Вінниці визнано протиправними і скасовано. Поновлено особу на військовій службі на посаді начальника КЕВ м. Вінниці.

Дії Міністерства оборони України щодо незаконного звільнення позивача і поновлення на посаді протягом довгого періоду часу, що підтверджується судовим рішенням, яке набрало законної сили, заподіяли і заподіюють йому значних моральних страждань.

На підставі викладеного він просив стягнути з Міністерства оборони України моральну шкоду у розмірі 420 638,40 грн та солідарно стягнути з Міністерства оборони України та КЕВ м. Вінниці моральну шкоду у розмірі 360 547,20 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв’язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

ВС зауважив, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників,   а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне значення.

На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача, яке полягало у незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

"Судово-юридична газета"

Судова влада України